РЕАЛІЇ КАНІСТЕРАПІЇ.

СОБАКА - ІНСТРУМЕНТ, А ДИТИНА - ЕКСПЕРИМЕНТ?

------------------------

Відомий факт, що каністерапія дуже поширена в країнах з високим соціальним розвитком. Програми виховання та підготовки собак-терапевтів мають серйозну державну та благодійну підтримку, бо складність та відповідальність в цій діяльності величезна.

Сьогодні Україна знаходиться на етапі перших кроків формування соціальних програм цього напрямку. Процес лише зароджується і чудово, що європейські благодійні організації та сучасні державні програми надають фінансову можливість Україні внести в наше суспільство новий потужний елемент розвитку.

Та через те, що тема для нас нова і малозрозуміла - низька компетенція та корупційні зловживання легко проходить непоміченим нашим суспільством. І дуже шкода використовувати такі шанси на «видимість бурної діяльності». Пів біди, якщо результат роботи буде просто мінімальний. Гірше, якщо помилки та непрофесіоналізм налаштують суспільство проти!

Щоб хоч трохи окреслити Вам важливість розмови та професійну складність каністерапії , хочемо торкнутись деяких нюансів та пояснити ситуацію:

Каністерапія – один з видів службової кінології, найцікавіший та дуже дієвий метод впливу на поведінку та психіку людини.

Найкраще результати різних видів каністерапії видно в роботі з дітьми, які особливо чутливі до взаємодії з собаками, бо їх взаємокомунікація ще не обмежена набутими віковими блоками, і формується на чистих глибинних рівнях природи. Мова тіла та жестів зчитується тим сильніше, чим менший вік особистості.

Чому саме собаки є найчастішими партнерами людини в зоотерапії?

Бо собаки - високо соціальні тварині, а їх потяг до створення Сім'ї, а не Зграї навіть вдвічі більший ніж у нас – людей.

Що і обумовлює їх пластичність, безконфліктність та намагання формування ідеальних сімейних стосунків на довірі до Лідера, а не підкоренню через страх до Вожака.

Ця особливість собак є запорукою успіху там, де найважче. Та, одночасно, стає найбільшою складністю, вимагаючи великих знань психофізіології, професіоналізму і практики від провідника собаки-терапевта.

В чому особливість собаки –терапевта ? Як формується система відбору? Навчання та роботи? Чим собаки з каністерапії відрізняються від звичайних домашніх улюбленців, що також мають не абиякий позитивний вплив на нас?

Почну з найважливішого, та одразу поясню «полюси» та фундаментальні відмінності між «собакою – простим домашнім улюбленцем» та «собакою-терапевтом».

Є шлях адаптації, а є поняття соціалізації. Це ДУЖЕ різні речі і формуються різними шляхами. Якщо адаптація – це те, що в першу чергу вибере природа під свої цілі, то соціалізація – це умисне формування людиною поведінки собаки під умови сучасного міського життя. Іншими словами, адаптація вкрай рідко покриє потреби того, що найкраще для нас.

Третій вектор виховання собаки – дресура через виконання наказу-команди, без можливості власного вибору собакою. Даний тип виховання має свої задачі, цілі та наслідки в майбутній поведінці тварини, і формує її скоріше як інструмент в руках людини, а не соціальнім партнером, який допомагає корегувати процеси.

Адаптовані тварини живуть в людському соціумі, як внесені елементи, але не як частина цілого. Їх реакції не завжди адекватні з точки зору людини.

Соціалізовані собаки стають повноцінним та комфортним членом людської сім'ї, партнером в різних життєвих ситуаціях.

Собаки з проф. дрессурою - чудова допомога людині в багатьох видах службової роботи.

Кожен шлях ( адаптація, соціалізація, дресура) має свою базу формування, прогнози на наслідки. Безумовно, «чистого» вибору в реальному житті не буває, і жива істота буде мати власну кінцеву модель поведінкових реакцій – так і формується особистість. Але процент співвідношення «адаптації -соціалізації- дресури» відіграє важливу роль, формуючи деколи протилежні реакції та поведінку.

Собаки мають багато переваг для роботи терапевтами. Їх високий рівень хемокомунікації (зчитування та аналіз запахів) відкриває ті можливості, які людині непідвладні. Нюхом собака відчуває величезні горизонти: гормональні «коктейлі» - одна з найчіткіших фізіологічних книг.

Саме тому собаку обдурити не можливо: те що не бачить людське око чи не чує вухо – собачий ніс швидко «розкладає по інформаційних полицях»

Крім того, по своїй натурі собаки безконфліктні та прагнуть мінімізувати негативи в стосунках. Це великий плюс для нас, людей, але мінус для самих собак, бо хронічні стани «підкорення» та «завмирання» - величезний стрес та самознищення для будь-якого організму.

Які основні ролі та напрямки в каністерапії?

Каністерапія включає в себе декілька видів завдань для тварини :

І рівень:

Собака, що своїм виглядом та поведінкою розважає людей, викликаючи позитивні емоції;

ІІ рівень:

Собака, яка заміняє дитині/людині втрачені відчуття сім'ї, блокуючи прояви та наслідки самотності і стимулює (!) до виходу з цих станів;

( я привертаю вашу увагу знаком оклику до слова «стимулює», бо не соціальна собака з фобіями та страхами навпаки поглибить набуту чи вимушену відстороненість власника від соціальних контактів)

ІІІ рівень:

Собака, яка як допоміжний живий «інструмент» в руках провідника, приймає участь в навчальних програмах та пізнанні світу дітьми, формування комунікації, розвитку навиків різного напрямку; може брати на себе ведучу роль в легких програмах корекції поведінки через стимулювання та приклад.

ІV рівень :

Собака, що тестує поведінку та реакції особливих дітей та людей з порушеннями адекватних реакцій та особливостей психіки, і в комплексі та під керівництвом фахівців сприяє майбутньому психологічному переформатуванню.

Вся ця робота відноситься до каністерапії, але вимагає абсолютно різних рівнів підготовки та професіоналізму як зі сторони людини, так і собаки. За спинами яких стоїть ціла команда професіоналів та не легкий шлях, щоб досягти результату.

Для зрозуміння, чим насправді вас «годують», використовуючи гарні назви і торкаючись найважливіших струн наших сердець, пропоную розібратись далі:

Як обирається собака терапевт?

1. Собака ІV рівня каністерапії народжується та виховується в кінологічних центрах. Тобто не лише цуценята від першого дня, а і їхня мама є підготовленим відібраним учасником поставлених терапевтичних задач для майбутнього.

Вирощування такої собаки вимагає величезного рівня розуміння не лише етології, але і психофізіології собак та практики в роботі з людською психологією.

Протягом перших 18 місяців життя, собака проходить безліч програм соціалізації різного рівня та тестування (16 етапів в 5 рівнях) і проектування ( методики навчання аналітичного мислення та швидкого інформаційного обміну з людиною).

Після проходження останнього підсумкового тестування собака отримує категорію та підсумкове визначення майбутнього спектру роботи. Кожна собака буде мати свою «робочу карту», іншими словами – напрям діяльності.

Процент, що собака, не дивлячись на всі затрачені зусилля, так і не буде залучена в роботу ІV рівня каністерапії – досить великий. Не рідко стається так, що частина собак переводиться для ІІ та ІІІ рівнів роботи.

Собаки ІV рівня каністерапії проживають в сім'ї провідника, або в спеціалізованих школах. Здатні виконувати поставлені задачі з різними навченими людьми, можуть пропонувати свої моделі виходу з ситуації та коректувати процес реабілітації на власний розсуд. Це повноцінний професійний партнер для людини-спеціаліста, допомога якого безцінна та не замінима.

2. Собака ІІІ рівня має дуже схожу соціалізаційну та виховну підготовку , як і для ІV рівня, але її програми навчання для виконання майбутніх завдань простіші. Тому вирощування цуценя для задач ІІІ рівня терапії можуть брати на себе не лише спеціалізовані кінологічні розплідники-школи, але і деякі приватні розплідники, де власники мають достатній рівень знань та професіоналізм, є членами різних програм та організації, що курують процеси виховання собак для каністерапії.

Тестування собак ІІІ рівня проходить в 12 етапів та 3 рівня, та включає розділи соціалізації та поведінкових реакцій.

Проживають собаки у сім'ї провідника чи сім'ї -волонтерів, що беруть на себе обов’язок щоденного цілеспрямованого виховання та підтримки робочого рівня собаки, а також необхідні реабілітаційні роботи по відновленню.

Робота собак ІІІ рівня є парною, але не ведучою. Собака може пропонувати та вносити мінімальні корективи в процеси навчання, але за запитом та згодою провідника.

3. Собака ІІ рівня каністерапії також виховується від народження за спеціальними програмами розвитку та соціалізації, що включають в себе моделі цілеспрямованої потягу та стимулювання людини до формування комунікації в середині соціуму навіть після вікової зрілості собаки. Тут вже працюють інші соціалізаційні та тренінгові програми.

Тестування в процесі росту та виховання проходить в 8 етапів і в 2 рівнях.

В майбутньому собака буде постійно проживати в обраній для неї сім'ї. Також можливе проживання в волонтерській сім'ї, якщо особливості роботи з деякими видами проблем не мають можливості цілодобового перебування собаки ( як приклад: робота в будинках пристарілих)

4. Собака І рівня каністерапії в ідеалі має вирощуватись за спеціальною навчальною програмою, але і може бути обрана вже дорослою в наслідок декількох рівнів широких тестових програм, що включають не лише прямі реакції та індивідуальні карти, але і тестові оцінки прогнозованих глибинних реакцій (!)

Особливість відбору собак, якщо вони не були народжені в середині спеціальних програм виховання:

обрати кандидата на основі подвійного розширеного глибинного тестування, оцінити результати тестів, сформувати перспективи і навчальні тренінги повинен професіонал та практик дуже високого рівня, бо первинні та вторинні соціалізації не були проведені, а процеси формування психіки та поведінкових реакцій закривались на рівнях адаптації.

Людина, що проводить пілотне та всі наступні рівневі тестування, формує напрямки корекції поведінки, розписує програми індивідуального навчання , має бути ще вищого професійного рівня, ніж провідники ІІ та ІІІ категорії, добре розуміти психофізіологію на глибинних рівнях, закони формування Сім'ї та Зграї, жестову та зорову комунікацію, систему знаків анатомічного рівня, щоб результати та висновки тестів були максимально вірними.

( Прошу вибачення в читачів за частковий відступ, але цей приклад швидко та наглядно продемонструє, як невелика помилка може стати фатальною:

Реакція «візуальний ігнор конфлікту» формується на двох різних, протилежних (!) психологічних реакціях.

Перший : ігнор ( відсутність реакції) що формується через схему психологічного ЗАВМИРАННЯ та маскування реакцій, як один з шести виходів із конфлікту ( життєвої ситуації) .

Другими словами, собака створює видимість ігнору ситуації, бо дуже хоче щоб її залишили в спокої.

Візуально вам виглядає, що собака не реагує, але під час та після таких станів пес отримує хронічні стресові кортизолові реакції, і як наслідок – переадресовану агресію на живі чи не живі об’єкти, чи навіть на самого себе.

В професійних колах назва такій поведінці : «ігнор через завмирання»

Другий вид візуального ігнору ситуації формується через відсутність трактування та фіксації ситуації, як конфліктної.

Ще його називають «ігнор через розслаблення».

Простими словами : собака ігнорує ситуацію, бо вона справді для неї не важлива, не зчитується мозком як проблемна чи конфліктна.

В чому небезпека помилкової оцінки ситуації та невірно проведених тестів чи їх висновків ?

Для звичайної людини чи навіть кінолога середнього рівня візуально обидві реакції ігнору виглядають однаковими. Тому тестування та зчитуванні результатів тестування буде мати також однаковий результат. А в реальності ми маємо дві зовсім різних поведінки, але як наслідок однієї з них буде відкладена в часі переадресована агресія (!), відповідальність за яку повністю лежить на людині, що невірно провела тестування.

Повертаюсь безпосередньо до каністерапії.

Ще один важливий нюанс цієї теми : #діти і деяка частина дорослих на підсвідомому рівні читають інформацію про відчуття собаки так само, як і собаки – нашу. Особливо це стосується дітей-аутистів та людей с посттравматичними синдромами.

Якщо собака працює (контактує) з ними на рівнях послуху-підкорення, то внутрішні відчуття пацієнтів стають несвідомо негативними.

Зовні виглядає все гарно. Але дитина ще більше відсторонюється чи закривається від спроб нав’язати їй контакт.

Доросла людина також не може пояснити чому її реакція на процес каністерапії є більше негативною, а не з очікуваним позитивним результатом. Тривожність людей с посттравматичним синдром в наслідок таких непрофесійних «терапій» збільшується.

Саме цим пояснюється провал деяких програм каністерапії в Україні, або відсутність реальних результатів в інших.

Собаки, опинившись нав’язаними учасниками програм роботи людини, також отримують перевантаження та психологічні травми. Не професійні провідники, або люди з малим практичним досвідом не здатні вчасно сканувати стан тварини та зупинити процес до початку завдання шкоди. А діти і деякі дорослі відчувають це примушення та напруження дуже сильно!

І дуже часто недостатньо професійні кінологи насправді не знають шляхи та методи реабілітації собаки після виконання кожного (!) завдання.

Просто сон чи гра рідко бувають достатніми !

Каністерапія не може бути механізмом відновлення одного через знищення іншого.

І вона включає не лише безпосередню роботу «дитина (людина) – собака», що є невеличкою вершиною айсбергу, а й має захоплювати цілісні процеси соціального впливу, інформаційного навчання та комплексних моделей зміни нашої свідомості.

Ми маємо розуміти всю глибину відповідальності і виконувати свої обов’язки максимально професійно!