- Статті та публікації
- 3.48k
Проблеми поведінки
З циклу «Серце на двох».
Частина 1. Мова без слів.
Розділ: Агресія.
Критична агресія.
-----------------------------------------
Наступний вид агресії, на якому варто зупинитись - так звана критична агресія : страх за власне виживання, самозбереження, самозахист.
Як і в інших, основа та рушійна сила цього підвиду агресії - Страх.
Але страхи - не вроджені, та не генетичні по своїй суті. Це лише набутий та закріплений в підсвідомості один з видів реакції на певні об’єкти чи якісь дії.
Здатність боятися - це один з природных механізмів інстинкту самозахисту. Але чого саме боятися - це вже індивідуальний життєвий досвід та приклад .
І наші діти, і наші собаки народжуються безстрашними. Лише потім, кожний новий день і новий крок по життю вирощує в середині особистості твердий згусток досвіду, куди входять і страхи, фобії та переживання.
З якоюсь частиною ми боремося, якусь не помічаємо до тих пір, поки викоренити стає надзвичайно важко. Решту приймаємо як незмінну.
Впродовж всього життя ми поповнюємо свою підсвідомість новими страхами. Добре це, чи погано – вже інше питання.
Та в цьому розділі спробуємо зрозуміти як формується “образ Ворога “.
Всі страхи та рівень боягузливості, як риса характеру – річ набута і в різній мірі піддається корегуванню.
Якщо “списку страхів” початково немає, тоді як же він формується? Звідки собака дізнається, що треба боятися грому, змії, палки, чужої протягнутої руки?
Існує два основних шляхи формування страхів та фобій : власний негативний досвід і приклад реакції на ситуацію зі сторони тих, хто статусний і важливий в очах цуценя.
З власним негативним досвідом розібратись легко: з’їв осу - розпухло пів морди - далі добре думаєш, в чию сторону відмахуєшся зубами.
А от роль “життєвої лінзи” спочатку відіграє матір, через деякий час, зі становленням цуценя в сім'ї, наступний по важливості стане Лідер, далі - брати-сестри та друзі. З часом, в це коло можуть входити і випадкові істоти, реакцію яких собака те ж проаналізує, звірить з власним досвідом, і, можливо, скопіює в майбутньому.
Таким чином молода собака вчиться, що таке “добро”, і що є “зло”.
Люди, приводячи цуценя в сім’ю, часто заміняють їй і матір, і лідера, і друга. Тому кожна наша дія, реакція та відповідь буде сприйматися собакою як безумовно правильні.
Напруження, покарання, рухи захисту чи відторгнення, ігнор ситуації або особи, агресія чи страх, вимога підкорюватися чи стимул до агресії - всім цим ми заповнимо світ собаки, яка швидко перетворюється на наше дзеркало. І чим більш ми авторитетні для собаки – тим чіткіше собою вона змалює наш внутрішній світ !
День за днем, рік за роком, ми вчимо її любити чи боятися інших собак та людей, реагувати на сусідів чи шум машин, оцінювати ситуації, терпіти одні речі та захоплюватись іншими.
Перший рік життя цуценя - базовий і найважливіший. Ще через рік, коли Ваш пес виросте, скоріш за все він сам буде заспокоювати Вас, підтримувати в проблемах, впливати на настрій чи хвилювання. Але молода собака надзвичайно потребує розуміння, Вашої мудрості та знань! Помилки в цей час коштують дорого і розплата на роки!
Тому примусьте свій розум взяти під контроль підсвідомі реакції і не навчити собаку того, що потім назвуть проблемною чи асоціальною поведінкою.
Різко відтягуючи мале цуценя від іншої собаки, розумійте, що вона інтерпретує Ваші дії як сигнал страху : “Відійди! Це страшно“. Навіть просто вкорочений повідок - достатньо однозначний сигнал небезпеки.
Переходячи дорогу і пришвидшуючи крок, знайте - в очах собаки ви “втікаєте” від чогось не хорошого. І коли пес раптом сам опиниться посеред дороги - він буде знервовано шарпатись в різні боки, і ризик потрапити під машину збільшується в рази.
Кожен раз беручи собаку маленької породи на руки - розумійте, що так робить сука, коли хапає цуценя в зуби і втікає від смертельної небезпеки. При чому, решту цуценят вона вже спасти не може. Тому наша мила декорація часто приречена жити в хронічному відчутті смертельної загрози від всього світу, реагуючи гавкотом, істериками та сильними стресами на найменшу зміну навколо.
Зібравшись до ветеринара - прийміть самі заспокійливе, якщо вигляд кабінету викликає у Вас сильний викид адреналіну. І без Ваших емоцій, собаці дуже не комфортно та страшно. Не притискайте собаку до себе, не фіксуте занадто жорстко - все це "вбиває" довіру між вами.
Якщо Ви раптом різко зупинились посеред прогулянки - це може означати лише якусь небезпеку. І навіть якщо її не окреслено - пес сам “придумає” собі причину вашої пози «завмирання». Присядьте поруч з собакою, якщо виникла потреба залишатися на одному місці певний час.
Намагаючись якомога швидше пройти ділянку з чужою гавкаючим собакою - знайте, що це демонстрація Вашого страху та втечі від конфлікту. А значить - конфлікт Є ! Мозок собаки зафіксує ваші реакції і наступного разу прийме активну участь. Пройдіть “страшні метри” максимально спокійно та розслаблено, не дайте собаці “прочитати” просту щоденну ситуацію, як життєвий конфлікт червоної зони.
Всі, кого ви уникаєте - будуть прописані в списку “загроз”. Перебіжіть пару раз повз дитячої площадки з коротко підтягненим до себе цуценям - і не дивуйтесь, що через якийсь час при зустрічі дітей ваш чотирилапий занервує, а, можливо, і ошкіриться на галасливу дитину.
Собака - дзеркало нашої поведінки. Маркер наших дій та думок. Жива проекція внутрішнього світогляду.
Та не лише господар, а й інші тварини і люди з не меншою силою можуть формувати в собаки моделі поведінки та психологічних реакцій.
Свідомо користайтесь цим в своїх цілях, щоб закріпи потрібні спокійні реакції, навички соціалізації та правильну поведінку. З розумом обирайте «хорошу компанію» для свого чотирилапого. І не дивуйтесь, якщо Ваш пес за дві спільних прогулянки з «хуліганом» раптом навчиться рити ями, обгавкувати велосипеди чи боятись чоловіків з паличкою.
Існує море причин агресії та проблемної поведінки в собак.
Але наскільки величезним і багатоликим буде образ “Ворога” - це наша заслуга!
Ніщо не стається випадково, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо !
-----------------------------------
Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ
З циклу «Серце на двох».
Уривок з книги: « Дитина та собака »
-----------------------------------------
Пропоную ще один "пазл" у формуванні нашого світогляду - тему, що стосується взаємовідносин наших дітей та собак.
-------------------------------
ПОКАРАННЯ ДИТИНИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ СОБАКИ
Реакції вихованців, які стали свідками конфліктів між дорослими та дітьми
-------------------------------
Кожна родина – активний, живий елемент суспільства, що знаходиться в постійному русі і зазнає різноманітних внутрішніх змін. Процеси виховання та корекції поведінки, суперечки та конфлікти – такі ж невід'ємні від сім'ї, як і всі інші. Навряд чи є десь родина, в якій жодного разу не довелося б продемонструвати незадоволення поведінкою дітей чи якось покарати їх за неприпустимі дії.
В розмові про світ дітей і собак питання покарань молодших членів сім'ї в присутності чотирилапих улюбленців – одні з надважливих. Зазвичай це ті моменти, що, лишаючись поза нашою увагою, завжди мають вагомі, глибокі і деколи зовсім неочікувані для нас наслідки.
Чи ви задумувались про внутрішні реакції та сприйняття подій в собаки, який спостерігає, як її власник сварить чи карає дитину? Що він відчуває в той момент, про що думає, які робить висновки?
Будь-які внутрішньосімейні конфлікти такого роду – це яскрава інформація для наших собак про те, що дорослий незадоволений діями дитини.
Доки непорозуміння не часті, емоційно контрольовані, у відносно спокійній інтонації, без зайвих активних рухів та фізичного контакту між опонентами – собака оцінює виховний процес в межах норми та не буде звертати особливої уваги чи ставати їх безпосереднім учасником.
Поза нашими стереотипами та хибними давніми уявленнями, в дикій природі в середині сім'ї псових немає фізичних конфліктів високих агресивних рівнів. Сім’я не буде витрачати безцінну енергію та марні зусилля на постійні внутрішні конфлікти чи «покарання» своїх членів. Це загрожує виживанню всієї родини. Тому тварина, яка з певних причин не хоче чи не може жити за правилами сімейної групи, просто полишає її.
З цієї ж причини, коли дорослі занадто гнівно чи, що гірше – фізично карають дитину, собака не зможе залишитись осторонь та проігнорувати ситуацію. Пес змушений включитися в негативний процес як психологічно, так і навіть фізично.
Далі розвиток подій отримає багато варіантів, що залежать від віку собаки, його характеру, індивідуальних якостей особистості, сімейного статусу та способів виховання.
Пропоную розглянути найчастіші реакції, з якими зустрічаємось в буденному житті.
Мале цуценя швидше за все злякається конфлікту, буде намагатися заховатися чи втекти та протягом деякого часу уникати близького контакту з ініціатором конфлікту.
Часті сварки дорослих з дітьми в присутності цуценяти підвищують рівень хронічних стресів, формують постійне психологічне перенапруження, стають однією з причин сильної невпевненості собаки та нетипових нервових реакцій навіть на низькі рівні конфліктів в майбутньому.
Логіка собаки проста: якщо дорослі лідери часто та емоційно карають рідних дітей, то не рідного члена сім'ї (чотирилапого вихованця) вони можуть убити і за менші провини.
Цуценя, яке виросло в такому оточенні, в дорослому віці вагомо переоцінює силу конфліктності звичайних буденних ситуацій, стає схильним до нервової чи навіть агресивної захисної поведінки за найменших ознак неприємної ситуації.
У моїй практиці не поодинокі випадки, коли собаки гавкали чи атакували дітей власної сім'ї, які активно бігати та голосно розмовляли. Якщо ж ігри були тихіші, в
спокійнішому режимі – дитячі розваги ігнорувались.
Сформувалася така поведінка після того, як на очах собаки батьки наказували дітей за занадто галасливі активні ігри. І пес вирішив «допомогти» дорослим тримати встановлені життєві правила.
Найгірше те, що деякі люди свідомо ігнорували таку поведінку або навіть заохочували власного улюбленця, дозволяючи небезпечні дії та винагороджуючи улюбленця похвалою за «дотримання дисципліни». Ніхто з дорослих не замислювався, що не лише сам запустив ланцюг майбутнього агресивно-фізичного вирішення конфліктів з боку собаки, але ще й спонукає тварину до самостійного створення потенційно небезпечних ситуацій.
У випадку, коли свідком конфлікту між дорослими та дітьми стає впевнений високостатусний соціальний собака, ми частіше спостерігаємо протилежні дії з боку улюбленця: пес включається у негативний процес в ролі розбороняючого фактору та починає всіма силами відволікати дорослу особу від конфліктної ситуації. Може голосно гавкати, стрибати на людину, відгороджувати та закривати собою дитину, заспокоювати облизуванням, переключати запрошеннями до гри чи іншими варіантами схожої поведінки. Такі дії найбільш притаманні дорослим сукам, рідше – псам.
В крайніх випадках, коли інші варіанти не подіяли, собака може імітувати справжню атаку на людину, якщо агресія дорослого до дитини переходить усі межі допустимого та адекватного.
Якщо ж собака перебуває в низькому статусі аутсайдера ( особа, що лише проживає на території сімейної групи, не входить до неї, не користується захистом зі сторони Лідерів, та має обмежені права та можливості) чи ваш улюбленець не впевнений в своєму місці у вашій родині, хоче або змушений для власного захисту досягати вищої ієрархічної сходинки – тоді в бажанні прислужитися лідерам і продемонструвати свою користь всій спільноті він може сам взяти участь в покаранні дитини, атакуючи її під час чи через деякий час після конфлікту з батьками.
Якщо одну дитину карає чи «пресує» інша і поряд немає лідерів сім'ї, дорослий пес може взяти на себе відповідальність за зупинення та закінчення конфлікту.
Знову ж таки: чи це буде мирне переключення та розборонення дітей, чи тварина використає агресивні фізичні способи – залежить від методів її власного виховання, минулого життєвого досвіду, психологічної сили та впевненості в собі. Так само як і серед людей: чим впевненіша в своїх силах тварина – тим більш виважені та контрольовані її реакції на будь-які конфлікти.
Якщо ж покарання дитини є регулярними, сильними та неадекватними до норм сімейних стосунків, собакою це буде розцінене як сигнал про бажання та мету Лідерів позбутися непотрібної особи. Як я вже зазначала раніше, в дикій природі, якщо Сім'я з певних причин вирішила, що хтось з її членів не потрібний чи не влаштовує групу, – його не вбивають, як у Зграї, а починають утискати, тримати в хронічному напруженні та стресі, психологічно та фізично атакувати, змушуючи таким чином полишити територію родини.
Деякі дорослі собаки, які вирішили, що лідери сім'ї «перевели» дитину в статус «аутсайдера», можуть приєднатися до процесів покарання та вигнання, розпочавши регулярно і немотивовано переслідувати та «пресувати» дитину, навіть штовхати чи кусати без жодного попередження та реальних причин.
Схожа ситуація спостерігається, коли дитина чи її поведінка викликає у батьків приховані негативні емоції, напруження чи підвищений стрес. Завдячуючи природнім можливостям нюху, собаки швидко та тонко відчувають внутрішні психологічні стани людей, зчитуючи та аналізуючи рівень гормонів. Відсутність зовнішньої демонстрації наших думок – не перепона для отримання правдивої інформації твариною. І в разі прихованих хронічних сімейних конфліктів, направлених на якусь особу, собака може вирішити самостійно «очистити» родину від непотрібного негативу.
У моїй практиці був випадок не сильної, але хронічної агресії собаки до хлопчика-підлітка без будь-якої підстави та вини самої дитини.
В процесі знайомства, під час нашої першої розмови, батько промовив фразу: «Своєю поведінкою він бісить всіх нас! Навіть нашого пса!».
Ви, напевно, вже здогадуєтеся, що саме допомогло вирішити цей конфлікт між собакою та дитиною.
Бувають випадки і навпаки: якщо батьки довгий час тримають дітей у напруженні та дискомфорті, наші улюбленці самі починають стресувати та підсилено шукати вихід із проблемної ситуації, за найменшої можливості переходячи до активного психологічного чи фізичного захисту. Собаки стають нервовими, швидко збуджуються та важко заспокоюються, не можуть розслабитись, легко йдуть на конфлікти з усіма, хто їх оточує.
До речі, одна з причин «міток» в домі, не така вже й рідкісна насправді, – це прохання – сигналізація оточуючим про необхідність знизити рівень конфліктності та напруження в родині.
Якщо вашим улюбленцем є хтось з невеличких собак, то наслідки помилок людей будуть не настільки «суттєвими». Але як що поруч з вами живе більша та сильніша порода – варіанти завершення конфліктів можуть бути відчутніші.
Отже: щоб зменшити негативні побічні ефекти з цього боку сімейного життя, не сваріть високоемоційно чи активно-агресивно дітей в присутності собак і тим більше не карайте їх фізично. Не стійте та не нависайте над дитиною в цей момент. В моменти " а тепер послухай мене уважно" сядьте на диван чи ще краще - на підлогу.
Доречі, в такому разі дитина дійсно почує вас краще, бо мозок не буде "блокований" перенапруженням чи страхом.
Якщо ж ваші реакції та поведінка виходять з-під контролю, то хоча б заберіть з «поля битви» собаку.
Але не криками "іди на місце!" та грубими командами, а з допомогою жменьки корму чи смачної кісточки подалі відведіть та ізолюйте свого улюбленця.
Можливо, за цей час, якщо ще й зробите з десяток присідань та кілька хвилин глибокого дихання, ви зможете адекватніше оцінити проблемну ситуацію та використати більш дієві методи виховання.
-----------------------------------
Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ
З циклу «Серце на двох».
Частина 1. Мова без слів.
Розділ: Психологічні зони тіла собаки.
ПСИХОЛОГІЧНА ЗОНА ДОМІНАНТНОЇ АГРЕСІЇ
Головні задачі еволюції : вижити та вдосконалитись.
Агресія - один з найбільш задіяних природою інструментів відбору. Вона необхідна як в середині виду, так і в міжвидових стосунках.
Та в умовах дикої природи наслідки прямої агресії в більшості випадків стануть фатальними.
Для того щоб, з однієї сторони, зберегти позитивну роль агресії у відборі найсильніших чи найрозумніших, та з іншої сторони - не критично втратити популяцію під час цього процесу, природа знайшла спосіб максимально зменшити можливі негативні наслідки, створивши РИТУАЛЬНУ агресію.
Ритуальна агресія – це демонстрація фізичної та психологічної сили з мінімальним фізичним пошкодженням супротивника.
Іншими словами: ментальна бійка.
Безумовно, навіть ритуальна агресія не завжди залишиться повністю без контактною. Час від часу все одно будуть травми та пошкодження, особливо якщо супротивники рівні по силах. Ці можливі моменти еволюція те ж врахувала, окресливши на тілі собаки психологічну Зону Агресії з максимальним психологічним впливом і мінімальним фізичним травматизмом.
Психологічна Зона Агресії займає нижню частину верхньої сторони шиї ( загривок) та холки собаки ( мал. 2).
Чому саме тут, а не лапи чи горло, поперек чи боки?
Бо загривок і холка в собаки - єдине місце, де немає важливих та великих судин; немає внутрішніх органів; найміцніші м’язи, які добре закривають від пошкодження кістки; найтовща та найеластичніша шкіра; найгрубіша і найгустіша шерсть, що часто утворює гриву. Кісткові відростки хребців зони холки найдовші, чим вагомо утруднюється доступ зубів ворога до кісткового мозку. А так як кістка лопатки з'єднується з хребтом лише м'язами, а не суглобом (як тазові кістки, наприклад) - пошкодження лопатки не дасть вторинних запальних процесів в інших кістках і хрящах.
Ці особливості анатомічної будови дають можливість Зоні Агресії при пошкоджені мінімально завдавати втрат організму.
Кожний дотик до Зони Агресії - це еволюційно закріплена інстинктивна інформація про наміри агресії зі сторони іншої істоти.
Саме тому, собачі бої, які насправді є пограничними видами ритуальної агресії, тривають досить довгий час. В противагу реальному бою на смерть, що займає лічені хвилини.
Якщо в собаки є реальна ціль вбити супротивника – вона не буде кусати за холку чи загривок, а докладе зусиль дістатись до Зон Смерті : горла та паху. В крайньому разі - буде цілитись по лапам.
Саме тому у видах агресивної дресури, де собака отримує команду напасти на іншу істоту, тренери та власники використовують різкі удари по холці, чим максимально стимулюють в собаки агресивність і жорсткість намірів.
З тих же міркувань, собака ставить на противника лапу і (або) нависає головою над зоною холки в домінантних конфліктах.
Сила та тип дотику до Зони Агресії говорить лише про силу кінцевих намірів. Але базова інформація від цього не змінюється.
Тепер, знаючи все це, самі дайте відповідь на питання:
в силу анатомічної будови людини ( ми ж прямо ходячі), де найчастіше ми гладимо собаку?
Чого торкаємось, нахиляючись (нависаючи) над нашими цуценятами?
Куди найчастіше торкається дитина, коли контактує з собакою?
Як часто ми «ласкаво тріпаємо холку», виражаючи свої емоції?
Як міцно обнімаємо і притискаємо до себе собаку в проявах любові, закинувши руку зверху?
Кожний дотик до Зони Агресії мозок собаки сприймає як однозначний агресивний намір!
І лише тому, що наші чотирилапі в верхній степені безконфліктні, готові терпіти до останнього людські помилки, демонструючи підкорення і бажання виходу з конфлікту, людина рідко підозрює про справжні думки та почуття собаки.
Часто притиснені вуха собаки, облизування, щуреня очей, “усмішку” на морді, опущену голову, опущений швидко вихляючий хвіст, згорблену спину, переступання з лапи на лапу, швидке перевертання на спину з демонстрацією живота, людина помилково сприймає за ознаки задоволення.
Насправді ж, пес всіма доступними візуальними способами намагається продемонструвати своє підкорення, розраховуючи на зупинення вашої демонстрації агресії.
Найгірше, що повторюючи такі дії день за днем, місяці та роки, ми, ненавмисно, створюємо ще одну з десятків хронічних стресових ситуацій. Наша собака не розуміє, чим вона спричиняє таку поведінку людини, що зробила не так, що має робити на майбутнє, щоб уникнути небажаного?
Не розуміє, чому людина при зустрічі, замість радості, демонструє агресію? Чому дітям дозволено переходити межі сімейних стосунків, і за це вони не отримують покарання від Лідерів сім'ї?
Пів біди, якщо дотики до холки - плавні та не сильні погладжуванні рухи.
А якщо господар любить різко «потріпати» та «пожмакати» чотирилапого друга?
А якщо дитина ручкою чіпляється в загривок, намагаючись відірвати цуценя від землі?
В результаті ми, перші демонструючи агресію, отримуємо постійну демонстрацію підкорення, напруження, хронічні психологічні блоки, втрату довіри, формування страху та відсторонення.
І велику ймовірність прямої або переадресованої АГРЕСІЇ, як відповідь на ті моменти, коли собака не хоче, чи вже не може миритися із ситуацією.
Коли дитина підбігла до собаки і погладила по холці, а цуценя у відповідь вдарило її зубами - хто винен?
Коли волонтер обняв собаку за шию, для красивої рекламної фото, а пес загарчав і відсторонився - хто справжній агресор?
Коли ветеринар взяв пацієнта за холку, щоб зробити укол, а собака зіщурилась і оскалилась - хто не правий?
Існує міф, що ніби мама-сука бере цуценя за холку, коли переносить з місця на місце.
Насправді це ще одна вигадка та виправдовування людей через необізнаність.
Доросла собака намагається взяти цуценя всією пащею за плечі, чи голову, чи тіло, дуже обережно, щоб не нашкодити ні фізично, ні психологічно. Не досвідчені молоді суки можуть взяти свою дитину не акуратно, але за першим же криком цуценя відразу змінюють положення. Досвідчені суки навпаки – ще й намагаються язиком прикрити кутні зуби, щоб пом'якшити дотик до тіла цуценя.
Коли ви, за те що цуценя не стрималось і залишило калюжу не там де треба, чи побавилось з вашими речами, які ви ж самі необачно кинули в кімнаті, берете собаку за холку, піднімаєте, перевертаєте і притискаєте до землі, при тому кричите “фу”, “не можна” - ПАМ'ЯТАЙТЕ - ви крайньої степені неадекватний агресивний вожак, який без причини і мотивів загрожує життю слабшому!
І вже не може йти мова про довіру Вам - лише про підкорення...
Домінантна ритуальна агресія має дуже обмежені та чіткі причини – це боротьба за статевого партнера. Все решта – неадекватна провокативна поведінка, на яку собака має повне право відповісти кривднику.
Якщо Вам все ще хтось радить метод виховання "альфа-перевороту", особливо в цуценят та молодих собак – запропонуйте продемонструвати його на дітях «порадників», а потім вирішуйте чи варто застосувати до тих, хто беззахисніший навіть за людську дитину...
-----------------------------------
Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ
З циклу «Серце на двох».
ПРО МОКРЕ ЛІЖКО, "ВИНУВАТОГО" ПСА ТА МІФИ ПРО ДОМІНУВАННЯ
Собаки – одні з найчистоплотніших тварин, що живуть поруч з нами. Їм притаманно слідкувати за чистотою в своєму лігві з раннього віку. І якщо забезпечений потрібний вигул та необхідний догляд – пес зробить все, щоб серцевина території його сім’ї залишалась чиста.
Та все ж таки, деколи я чую запитання: «Чому мій пес зробив калюжу на дивані, та з винуватим виглядом сховався за ним?»
Питання водночас і просте, і досить складне.
Щоб вирішити проблему «нечистоплотності» деяких наших собак, пропоную детально розібратися з можливими причинами.
Відмінність між комунікацією собак та людей не лише в особливостях зорового чи акустичного спілкування, але й у тому, що хемокомунікація – одне з найважливіших джерел інформації для собаки, і мінімальний, практично не розвинений спосіб спілкування для соціуму людей.
На відміну від псових, ми не вміємо «зчитувати» інформацію з сечі ти інших виділень організмів. Наш нюх не достатній для аналізу запахів гормонів та інших речовин, і тим більше, ми не здатні до подальших складних аналітичних висновків.
А от собаки успішно використовують як власні, так і чужі запахи, щоб обмінюватися різноманітною інформацією, відмічати територію, демонструвати гормональний статус, попереджати про наміри, чи просити допомогу.
Для всіх псових сеча та випорожнення мають важливе значення в повсякденній комунікації з навколишнім світом.
Чому ж собака почав залишати калюжі вдома, де раніше ніколи цього не робив?
Говорити про «помсту», «домінування», «вредність» чи бажання «насолити» - безглуздо!
Все, що робить тварина – має прості фізіологічні чи психологічні фундаменти, без складних людських «закулісних ігор». І те, що нам виглядає як «ревність» чи «образа» - насправді класичні прояви інстинкту самозбереження: захист своїх найважливіших потреб чи бажання уникати конфліктів.
Тому, якщо раптом Ви побачили калюжу посеред килиму, найважливіше зрозуміти, що стало основною причиною: фізіологія чи психологія.
В першу чергу потрібно виключити фізіологічні причини. Не гуманно і безглуздо сварити чи «виховувати» собаку, який не здужає, чи має якусь хворобу в хроніці.
Отже, найчастіші ФІЗІОЛОГІЧНІ причини, з яких собаки випорожнюються в незвичних і недозволених для цього місцях:
- малий вік, коли цуценя ще не здатне повноцінно, довший час контролювати свої фізіологічні потреби;
- запальні процеси сечостатевих органів;
- деякі хвороби внутрішніх органів;
- травми;
- фізіологічне старіння організму;
- допустимі фізіологічні прояви в період тічки та вагітності.
З мого досвіду, саме на ці причини припадає переважна більшість всіх випадків нечистоплотності домашніх собак.
Тому власник повинен гарантовано виключити їх, перед тим, як шукати щось глибше чи вести розмову про «погану поведінку».
Розібратись зі здоров’ям Вашого улюбленця найкраще допоможе ветеринар та діагностична лабораторія.
І доки Ви не будете повністю переконані, що собака фізично здоровий - велика помилка сварити чи використовувати інші «виховні» методи.
Якщо ж ветеринари запевняють, що зі здоров’ям собаки все гаразд, наступним кроком варто почати шукати ПСИХОЛОГІЧНІ корені проблемної поведінки улюбленця.
В природі собака залишає мітки, калюжі та фекалії, щоб комусь донести інформацію про себе, свій фізичний та психічний стан, різні бажання та життєві наміри.
Нажаль, наші чотирилапі впевнені, що люди так само вміють легко зчитувати запахову інформацію, як і псові.
Тому собака в спілкуванні з людиною використовує власні природні методи, не розуміючи їх безрезультатність. І вже точно пес не розраховує отримати у відповідь від господаря розчарування, злість чи покарання.
Давайте розглянемо основні ПСИХОЛОГІЧНІ причини калюж у вашому домі :
• Інформація про страх всіх видів: від страху самотності до різноманітних фобій ;
• Інформація від собаки чужакам чи іншим співмешканцям про життєвий статус, власну територію чи територію сім’ї, в якій живе пес;
• Прохання допомогти при якійсь хворобі чи проблемі;
• Психологічний дискомфорт, стрес, хронічне перенавантаження;
• Інформація про гормональний статевий статус.
Підказка:
Зверніть увагу, де саме ваш пес залишив калюжу. Як правило, мітка буде найбільш наближена до улюбленого місця того, кому призначена ця інформація.
Якщо це ліжко дитини – «розмова» ведеться з нею або її матір’ю. Я знаю собаку, яка мітила ліжко молодшої доньки господині за день -два до того, як дитина дає видимі симптоми хвороби.
Якщо це улюблене місце господаря – адресат листа саме він.
Якщо мокра лежанка іншого пса чи кота – скоріш за все - ви тут ні до чого – це їхні «внутрішні справи».
Якщо ж килим мокрий посередині кімнати, чи багато калюж в центральній частині квартири – пес намагається «говорити» зі всіма членами родини.
За умови, що ваш собака був змушений залишити калюжу, бо не втримався очікуючи прогулянки – він вибере найбільш непримітне місце, віддалене та сховане від звичайного погляду.
Проаналізуйте, що саме могло стати причиною «нечистоплотності» собаки – заберіть цю причину – і проблема БУДЕ вирішена!
Доки Ви не знайдете правильну відповідь – замкнуте коло спроб «говорити» з вами та «покарань» буде безкінечним.
Тепер щодо «домінування», про яке можна почути в кінологічних розмовах між власниками:
Коли собаки хочуть продемонструвати свій гормональний статус та бути «вище» в очах потенційного конкурента чи партнера, вони можуть покривати чужі мітки своїми.
Але в такого мічення є одна особливість: завжди робиться поверх міток інших. Тому, якщо пес залишив калюжу на вашій подушці, шанс що він «домінує» над вами - нульовий.
Та якщо один кобель, високо задерши лапу, перемітив чиюсь мітку, ще й після того почав рити землю лапами – мова про чітку територіальну заявку чи відверті наміри статевого домінування і «красування» перед потенційними «дамами серця».
Якщо до Вас в гості прийшов товариш з псом, і ваш улюбленець демонстративно помітив двері на кухню – прямий натяк на: «Це моє – а ти знай своє місце!»
Якщо мале цуценя залишає калюжу, коли зустрічає вас в дверях – це частина нормального природного ритуалу привітання слабшого до сильного. З віком, як цуценя подорослішає, воно зміниться. Увага ! Такий вираз покори в дорослої собаки не є добрим сигналом.
Коли молодий пес при зустрічі з чужаком лягає на спину та виділяє мочу – це також норма, але також лише до певного психологічно віку. Доросла особистість такою демонстрацією буде підкорюватися лише перед тим, кого сильно боїться.
Собаки, яких рідко, мало, чи не регулярно вигулюють господарі, часто спорожнюються в квартирі та навіть кімнаті, в якій живуть. Особливо це стосується заводчиків та власників малих порід, яких люди зазвичай не спішать привчати до вулиці, бо залишені калюжі за цуценям дуже маленькі, і поміняти пеленку легше, ніж збиратися на прогулянку кожних пару годин. А пропустивши оптимальній вік для навчання чистоплотності, потім дуже важко відвічати собаку ходити по потребі в своєму домі.
Місце, де сплять Лідери сім’ї – найцінніше і недоторкане в багатьох значеннях. Тому, якщо собака раптом залишила «слід» на вашому ліжку – мало щось статися надважливе для вашого улюбленця: страх, стрес, хвороба, заклик про допомогу та захист, сильний психологічний чи фізичний тиск.
Хоча в літературі описані і поодинокі випадки, коли не впевненні, слабкі, потребуючі захисту собаки міткою в ліжку господаря «відганяли» новоприбулих членів сім'ї чи гостей від спроб до занадто нав’язливого, швидкого та тісного зближення. Така дія на перший погляд може виглядати як «ревність» , та насправді є лише спробою захисту від можливих негативних життєвих змін.
Дорослі собаки можуть «розбавляти» калюжі цуценят, щоб продемонструвати чужакам захист малечі.
Собака, який боїться когось із родини чи гостей, може залишати йому мітку, щоб запах гормонів розповів про страх та напруження, попередив чи зупинив можливий конфлікт.
І навпаки: якщо людина для чотирилапого справжній Лідер, а не Вожак – міткою собака може просити про якусь допомогу чи захист.
Влітку, коли спека і потреба охолодження та фізіологічного балансу спонукає тварин пити більше ніж зазвичай, деякі собаки можуть потребувати частішого моціону. Інакше не стримаються до звиклого часу прогулянки.
Собака, що захворів, інформує Вас про це виділеннями раніше, ніж ви самостійно побачите явні ознаки його нездужання. І якщо ви не «прочитали» це на вулиці, «інформацію» можуть перенести в більш помітне місце у вас в домі.
Зміна місця проживання також може пройти з міченням нової території та речей на ній.
Поява нового члена сім’ї, собаки чи кота часто супроводжується разовим обміном «мокрої» інформації.
Деколи, якщо інші способи не закінчилися бажаним результатом, навіть просте бажання привернути увагу чи навпаки – позбутися її надмірності від людини, стають стимулом залишити калюжу на Вашому ліжку.
Не сваріть собаку, не розібравшись в причинах ї поведінки.
Не використовуйте бездумно шаблонні методи «виховання».
Покажіть своєму улюбленцю, що навіть якщо у вас є вроджені проблеми з нюхом, то з мисленням та адекватністю у вас все чудово!
-----------------------------------
Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ