Як вважаєте, від чого найбільше залежить успіх собаки в рингу?

Хтось на перше місце ставить вроджену анатомію, інші акцентують увагу на роботі хендлера.

І вкрай рідко розмова починається про настрій собаки, його впевненість у собі, тому цікавість та задоволення від рингів – те, що повинно бути нашим головним і першочерговим завданням.

Пропоную поговорити про головну умову, без якої ні гарна анатомія, ні рівень хендлера не зможуть забезпечити бажаний результат у рингу.

Мова піде про широку соціалізацію – обов’язкову базу, на якій будуються і перемоги на виставках, і щоденне повноцінне життя улюбленця.

Первинна адаптація

Лише високосоціальний, правильно вихований, впевнений в собі пес продемонструє найкращі сторони своєї анатомії, не зважаючи на місце чи оточення.

І навпаки: анатомічно досконалий собака на виставках чи в інших незвичних для нього ситуаціях здатний перетворитися на зігнуту в дугу, перелякану «креветку», що уникає спілкування, та навіть готовий перейти до агресивного самозахисту.

Соціалізацією називають процес опанування та засвоєння індивідом соціальних норм, формування зразків правильної поведінки, необхідних для успішного функціонування в певному суспільстві.

Це слово у всіх на слуху, хоча справжній зміст, закони закладення реакцій та конкретні його цілі мало хто усвідомлює.

Всебічний розвиток цуценяти починається через кілька днів після народження. Перші три місяці життя собаки – основний та надважливий період первинної соціалізації, коли заводчик формує його основний майбутній світогляд. Без цілеспрямованих всебічних тренінгів неможливо створити стійкий позитивний досвід, що на довгі роки стане «звичною життєвою нормою» для собаки.

Правильна та широка первинна соціалізація – надійний фундамент, що допоможе нашим улюбленцям легко і швидко пристосовуватись до життєвих змін та адекватно реагувати на різні соціальні виклики. Відсутність її породжує великий набір страхів, фобій, конфліктних ситуацій та проблемних дій в майбутньому. І брак первинної соціалізації вже неможливо компенсувати повністю – лише доповнити якісь частини та частково компенсувати інші.

В свою чергу, первинна соціалізація поділяється на два етапи: проста соціальна адаптація та глибший процес – інтеріоризація.

Проста соціальна адаптація відповідає лише за пристосування індивідуума до певних життєвих умов. Собака вчиться існувати у вузьких рамках навколишнього середовища, не маючи змоги обрати інші варіанти.

Наприклад: звірі в міських парках мають чудову адаптацію, але їх не можна назвати повноцінно соціальними тваринами.

Наступний крок розвитку особистості – успішна інтеріоризація, що змінює світогляд самої особистості через власні внутрішні процеси прийняття норм та правил і дає можливість собаці комфортно і повноцінно стати частиною соціального устрою без бажань його уникати.

Необхідно також згадати про мезофактори, що впливають на результат соціалізації. Мова йде про особливості середовища, де виховується цуценя: густонаселені міста, спокійні села чи ізольовані хутори.

Мезофактори бувають настільки різноманітними та протилежними за своїми умовами, що здатні формувати в кінцевому результаті полярну соціальну поведінку. Тому в роботі заводчика потрібно врахувати особливості кожного, бо норми спілкування в маленьких поселеннях суттєво відрізняються від моделей поведінки в мегаполісах. Не замислюючись над цими нюансами, ми втрачаємо велику частину можливостей, що дає нам лише ранній розвиток цуценяти.

Розширений досвід

Лише після успішної правильної первинної соціалізації стає доступна вторинна база, на якій формується особистість зі спеціальними життєвими завданнями. Іншими словами: все необхідне для досягнення «професійних» цілей, які ставляться власником перед собакою.

Це вже продумана робота, яка має чітку мету – навчити собаку ігнорувати великий спектр психологічних навантажень, потенційних конфліктів, складних життєвих умов.

Якщо пес живе лише в замкнутому просторі приватної території – проста первинна соціалізація може задовольнити його потреби.

Якщо ж собаку утримують у місті – для повноцінного комфортного життя виникає потреба в розширеній соціалізації.

Та коли собаку готують для шоу-кар’єри чи для інших видів «професійної» діяльності – він повинен не тільки успішно пройти всі етапи звичайної та спеціалізованої вторинної соціалізації, але й постійними тренінгами підтримувати свої навички.

Лише це дасть можливість собаці почувати себе вільно та комфортно при тісному спілкуванні з чужими людьми, легко подорожувати та змінювати місця проживання, максимально ігнорувати нав’язані конфлікти, не стресувати від різких гучних звуків, не реагувати на незвичну поведінку інших собак і людей та якнайкраще демонструвати себе в психологічно складних умовах шоу-рингів.

Виставкова кар’єра

Отже, починати виставкову кар’єру собаки потрібно змалечку, ще в домі заводчика, де сформуються основні навички та стереотипи поведінки.

А правильне виховання цуценяти з 3 до 8–9 місяців закріпить результат та збудує надійний фундамент на все життя.

Якщо така можливість втрачена чи гірше того – виховання в цей період було неправильним - власникам залишиться лише довготривала корекція поведінки під керівництвом професійних кінологів чи зоопсихологів.

Один з показників якісної соціалізації собаки – його вміння внутрішньо ігнорувати певні життєві ситуації, а не просто маскувати та терпіти свої відчуття через отриману команду.

Може виникнути питання: «Яка різниця між тим, що собака стоїть, спокійно ігноруючи негативні процеси рингу, і тим, що терпить, завмираючи за командою чи через фізичний примус?».

На поверхневий погляд, суттєвих відмінностей немає. Але лише для тих, хто не розуміє та не прогнозує наслідків двох різних станів.

Справжнє ігнорування конфліктної ситуації знімає надлишкове навантаження на психіку собаки, допомагає пережити нав’язливий контакт зі сторони чужаків, не реагувати на емоційне або навіть агресивне оточення, часту зміну місця та умов проживання й інші малоприємні життєві «сюрпризи».

Якщо ж собаку навчили лише коритись командам, нерухомо терпіти дотики людей у стані завмирання та маскувати свої справжні відчуття – рано чи пізно його терпіння закінчиться, і психологічне перевантаження проявиться важкими негативними наслідками.

Тоді тварина виллє прихований та блокований командою страх в активну спробу спротиву чи агресивний самозахист.

Переадресована агресія – також один з проявів «розрядки» від психологічних перевантажень та тиску, на які собака не може відповісти прямо.

На відміну від терпіння та завмирання, справжнє ігнорування не вимагає особливих внутрішніх зусиль, тому має майже безмежний ресурс і дає можливість собаці легко виконувати поставлені завдання навіть у важких соціальних умовах.

Оскільки зовнішній вигляд собаки прямо залежить від його психологічного стану – постава вух та хвоста, довжина шиї, верхня та нижня лінії, постава та кути кінцівок, рухи та багато іншого легко змінюються за різних внутрішніх відчуттів собаки.

«Куражну» собаку ви помітите завжди: спокійний впевнений погляд, гордо піднята голова; центр ваги та грудна клітина спрямовані вперед; широко поставлені лапи; чіткі та збалансовані рухи. Пес уважний та сконцентрований, здатний швидко переключатися зі стану спокою до активної дії, та навпаки.

Страх, підкорення, перенапруження, стрес, втома візуально помітні за ознаками: притиснуті вуха; важке дихання та підвищена слинотеча; втягування шиї та спроби опустити якнайнижче голову; «м’які» зап’ястки; «провалена» чи дугоподібна спина; випрямляння кутів задніх лап; опущений хвіст; підтягнений живіт; зміщений назад центр ваги і ще цілий ряд «недоліків», що спотворюють реальну картину.

Психологічне перенавантаження такий же негативний вплив має і на рухи собаки, та є однією з основних причин появи інохіді, «крабу», невпевненого поштовху задніх кінцівок (?), заблокованої спини, низько опущеної під час руху голови тощо.

Тому якісна соціалізація та внутрішній психологічний настрій є важливою невід’ємною частиною презентації собаки на виставці.

Як визначити внутрішній стан вихованця?

Кілька ознак, що допомагають визначити внутрішній стан собаки:

• піднімає передню лапу, позіхає чи навіть облизується – сигнали того, що пес психологічно перенапружений;

• собака взагалі перестає рухатися; м’язи морди та шиї «кам’яніють»; завмирає хвіст; дихання стає поверхневим – це свідчить про сильний стрес або про готовність до нападу;

• собака не лягає на бік з розслаблено витягнутими ногами, сильно слиниться і п’є багато води – це також ознака довготривалого стресу та перенапруження;

• дрібно тремтять задні лапи чи все тіло – так проявляється адреналінове перенавантаження організму та нездатність мозку стабілізувати гормональний фон.

Треба мати на увазі, що саме водою вимивається надлишок адреналіну, тому обмеження доступу до води може дорого коштувати здоров’ю вашого собаки;

• млявість та відмова працювати в рингу або настирлива потреба в тісному фізичному контакті – один із сигналів страху та психологічної втоми;

• емоційно перезбуджений собака робить багато зайвих рухів у рингу; не здатний зупинитися, переключитися з одного завдання на інше; скаче, кидається в різні боки; важко концентрується; хаотично міняє положення; перенапружує м’язи та часто випрямляє кути задніх лап. Інколи цей стан плутають з «куражем» та гарним настроєм. Хоча так проявляються стани афекту, істеричності та перезбудження.

ххх

Якщо ми ставимо перед собакою високу мету «шоу-кар’єри» – необхідно забезпечити його правильне гармонійне виховання та широке навчання з перших днів.

Зовсім не важкі, доступні кожному власнику тренінги, не довгі по часу, але щоденні, забезпечать вашому собаці гарні результати в різних життєвих напрямках. Більше того, ви отримаєте надзвичайно цінний подарунок для себе та улюбленця – багато років спільного, спокійного та комфортного проживання серед спільноти людей.

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

З циклу «Серце на двох».

Частина 4. Відповідальність заводчика.
Розділ: Страхи та фобії.

Звукові страхи та фобії у собак

Олександра БЕРЕГОВЕНКО, керівник Центру соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog»

Вруб. Страх – негативний емоційний процес, зумовлений загрозою реальної або передбачуваної небезпеки. Певною мірою, це нормальне почуття, сформоване інстинктом самозбереження. Адекватна обережність – як початкові сходинки страху – мінімізують неприємні чи небезпечні життєві ситуації та стають позитивною ознакою для виживання індивідуума. Але надмірна чи хронічна боязливість переводить організм у постійний стан тривоги, хронічного стресу та інших деструктивних реакцій.

Фобія – це вже патологічний стан страху, глибокий, нав’язливий, непоборний, однозначно важкий та руйнівний для психіки.

Одна з моделей класифікації страхів поділяє їх на візуальні, тактильні та звукові. Якщо ж серед цих видів провести градацію відповідно до складності подолання – візуальні побороти найпростіше. Наступні за ступенем важкості – тактильні – зі своїми законами та особливостями в роботі. І найскладніші для корекції – звукові.

Сьогодні хочу звернути вашу увагу саме на звукові фобії, щоб уникнути болючих помилок у вихованні цуценят.

На відміну від зорових фобій, де собака диференціює чіткі обриси та маркери, в оцінці звуків окреслюються лише межі певних звукових діапазонів.

Посилює складність подолання звукових фобій ще одна особливість: схильність швидко об'єднувати схожі звуки в єдиний тривожний спектр. Іншими словами, через брак чіткої окресленості мозок добирає та маркує як загрозу ще десятки звуків, схожих на основний первинний подразник. І кожного дня фобія збільшується як сніговий замет. Саме ця властивість ускладнює подолання звукових фобій і інколи взагалі унеможливлює повне уникнення страху в собаки.

Має свої властивості ще одна цікава ознака генетичної оцінки звуків: типові для виду, та нетипові. Для жителів пустелі шум водоспаду буде вкрай не звичним. Так само як і шум лісу для мешканців Арктики. Зрозуміло, що страх чи фобія швидше сформуються на нетипові звуки, ніж на ті, що є нормою в повсякденному житті.

Зі становленням людської цивілізації долучилося ще й поняття неприродних звуків. До цієї категорії належить звук електроструму, що частково нагадує звук розряду блискавки, але має суттєві відмінності. Сам по собі звук блискавки – один із найнебезпечніших природних сигналів і на генетичному рівні є підставою для сильних страхів.

Довготривалого електричного розряду в природі не існує, тому його звуки страшніші, ніж ефект грози. Це пояснює всім відому реакцію собак на звук електрошокера – різкий страх та втечу.

Особливо глибокі фобії здатний формувати звук металу. Чистого металу в природі не знайдете. Тому металеві звуки завжди викликають стривоженість та різкий переляк наших улюбленців. З огляду на їх нетиповість та неприродність іноді достатньо разового негативного життєвого досвіду, щоб мозок собаки почав швидко формувати страх та важку фобію.

Соціум людей перенасичений звуками металу: щоденний побут, машини, громадський транспорт, ліфти, двері, металеві баки та тисячі інших предметів, які формують звукові фобії.

Після запуску негативного процесу обов’язково спрацьовує накопичувальний ефект, і потрібно лише кілька місяців, щоб собака з простого остраху набув широкої звукової фобії, боязливості та стресовості навіть у місцях і ситуаціях, які раніше були для нього комфортними.

Напевно, багато хто знає про поширений метод корекції поведінки собаки, в якому рекомендують кидати металеві ключі, банки чи нашийник в бік собаки, що виконує якусь небажану дію. Недивно, що така методика діє миттєво, бо власне її фундамент закладений на глибокому генетичному страху. Та вкрай мало хто замислюється, що таке покарання провокує незворотний процес формування глибокої звукової фобії, яка через кілька місяців може проявитися напругою та острахом до всього, що належить до діапазону металевих звуків.

Через це карати звуками – одна з гірших порад у навчанні чи корекції поведінки собаки.

Навпаки, щоб виховати високо соціального собаку, ще від заводчика потрібно цілеспрямовано тренувати ігнорування найширших звукових подразників. Лише такі ранні тренінги дають можливість запобігти та максимально блокувати формування звукових фобій у дорослих собак.

Врахуйте, що малі цуценята та підлітки ніби маскують та мінімально демонструють більшість внутрішніх станів. Це одні з базових механізмів виживання та розвитку особистості. Тому переважна більшість проблем поведінки мало чим проявляється раніше 8-10 місяців. Тому не втрачайте час використати всі можливості для формування правильних реакцій собаки на звукові подразники.

Основні помилки при тренінгах:

– Карати собаку будь-якими звуковими чи шумовими ефектами, окрім самого голосу власника. Пояснення: За потреби для коригування небажаної поведінки використовуйте голосові команди: «ні», «не можна», «стоп» чи «фу». А кидання ключів, інших предметів, плескання в долоні може розпочати формування страхів чи фобій, про які ви навіть не здогадуєтесь;

– Тренувати реакцію більше ніж на два різних звуки за одне тренування. Пояснення: Протягом дня варто три-чотири рази провести короткі тренінги ігнорування голосних чи різких звуків собакою. Проміжок часу між завданнями має бути не менше однієї години. Повторювати звуки слід не більше трьох разів;

– Проводити тренінги відразу після активних ігор, коли нервова система собаки ще знаходиться у збудженому стані. Пояснення: Дайте улюбленцю достатньо часу, щоб заспокоїтись та стабілізувати нервову систему, і лише тоді почніть ваші заняття;

– Заохочувати пса смаколиком у моменти збудження та гострої реакції психіки після появи звукового подразника. Пояснення: Обов'язково дочекайтеся часу (за ситуацією, це можуть бути секунди чи навіть хвилини), коли після почутого звуку собака заспокоїться та знову повністю сконцентрується на вас. І лише тоді дайте смачний шматочок. Заохочення за хвилювання та пошук подразника лише підсилить майбутню емоційну реакцію;

– Надто емоційно хвалити собаку, який вдало проходить тренінги. Пояснення: наша мета – навчити улюбленця спокійно ігнорувати звукові подразники, і це стане важчим завданням для пса, якщо власник сам занадто схвильований;

– Зупиняти будь-яку дію чи заспокоювати собаку шиплячими звуками «шшшшш…», «чччччч…». Пояснення: Шиплячі звуки належать до природних звуків страху та мають глибоку еволюційну основу остраху як захист від потенційно небезпечних істот для псових – змій та комах. Їх імітація та використання людиною мають бути свідомими та мотивованими.

Наприкінці варто звернути увагу, що звукові фобії можуть формуватися як окремо на різкі чи гучні звуки, так і стати наслідком низької стресостійкості до тривалого шумового навантаження. Неправильно оцінена ситуація та невірно підібрана методика подолання страхів можуть не лише не допомогти, але і підсилити їх до рівня фобій та хронічної тривожності.

Про зорові та тактильні фобії поговоримо наступного разу.

З циклу «Серце на двох».

Частина 4. Відповідальність заводчика.
Розділ: Страхи та фобії.

Тактильні фобії у собак

Олександра БЕРЕГОВЕНКО, керівник Центру соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog»

Вруб. Продовжуючи попередні розмови про «формування» страху у собак, розглянемо тему тактильних фобій.

Тактильна сенсорика – підсистема шкірної чутливості, що включає в себе тактильні, температурні, а також вібраційні відчуття.

Тактильні відчуття складаються з реакції на дотик та тиск. Тому і фобії можуть бути як окремо на дотик чи на фіксацію (тиск), так і в складних випадках – поєднуватись між собою. Зазвичай собаки спокійніше реагують на простий  дотик і гостро – на фіксацію певних частин тіла.

В дикій природі неочікуваний дотик до тіла пса викликає миттєву захисну реакцію, що є закономірною рефлекторною дією інстинкту самозбереження. Тому цуценята, які не мали ранньої соціалізації та позитивного досвіду тактильного спілкування з людиною виростають проблемними з цього типу комунікації: уникають рук, бояться, піддаються стресу, можуть навіть атакувати у відповідь, якщо немає шансу уникнути конфлікту.

У колі сім’ї собак тактильне спілкування добре розвинене та часто задіяне. Поза рамками сім’ї – вкрай нечасте та скоріш небажане. Тому собака, який чудово довіряє і любить руки власників, може неадекватно реагувати на спроби тактильного контакту інших людей.

Працювати з тактильними фобіями важко ще й тому, що їх складовою є не лише безпосередній страх дотику до тіла, а й психологічна реакція на порушення зони комфорту «ворогом». Фактично, правильна корекція поведінки потребує роботи в двох напрямках: спочатку опрацьовується реакція на підхід до собаки і лише потім – безпосередньо на тактильну фобію.

Також зверніть увагу, що різні частини тіла будуть мати різну силу сформованого страху на фізичний контакт. Це залежить не лише від місцевої сенсорної чутливості, але і особливостей реакцій психологічних зон тіла конкретного індивідуума.

Підвищену тактильну чутливість мають подушечки лап. Завдяки цьому мозок тварини миттєво реагує на будь-які зміни ґрунту і за потреби змінить напрям, швидкість і тип руху. Стає зрозумілий природний острах собаки до хиткої поверхні та вібрацій.

Якщо ваш собака гостро реагує лише на дотик до подушечок лап і абсолютно спокійно на фіксацію інших частин кінцівок – це свідчить не про тактильну фобію, а лише про підвищену чутливість.

Тактильні фобії належать до найскладніших. Робота з ними вимагає гарного розуміння та професіоналізму. Без порад та контролю спеціаліста великий шанс ускладнити проблему.

Хоча принцип, послідовність та схеми зменшення тактильних фобій дуже індивідуальні, все ж залишаються незмінними кілька важливих правил:

– Не можна фіксувати та силою утримувати собаку. Цією методикою ви навчите його лише до певної міри терпіти тактильний контакт з людиною і візуально маскувати свої почуття та стани. Та рано чи пізно терпіння закінчується, і тоді реакція собаки буде ще гострішою, ніж раніше;

– Не використовуйте команди фіксації «стояти», «сидіти», «лежати» під час опрацювання тактильних фобій. Якщо собака постійно та категорично уникає дотику – це означає, що ви помилились у виборі схеми роботи та послідовності дій. Зафіксувавши собаку, не залишивши йому вибору, змушуючи завмирати та терпіти, ви не знімаєте страх, а лише переводите фобію на глибші рівні, вийти з яких буде ще важче. Погана порада: «Посадіть та тримайте собаку, я буду його гладити, а потім ви тварину заохотите кормом»;

– Не поспішайте дати смаколик, відзначайте нагородою лише реакцію заспокоєння та розслаблення, а не напруження чи завмирання. Несвоєчасна нагорода лише закріпить у собаки проблемні реакції.

Створити та закріпити фобії у собак дуже легко. Опрацювати їх – складно та інколи повністю вже не можливо. Небагато є спеціалістів, які якісно справляються з поставленими завданнями, не маскуючи страх собаки станами завмирання та терпіння, а опрацьовуючи його до розслабленого ігнорування.

Тому доречніше запобігти формуванню страхів, ніж потім їх виправляти.

Щоб запобігти (!) формуванню тактильних фобій у собак та замінити типові природні тактильні реакції на бажані соціальні, розроблено кілька тренінгів.

Наприклад, найбільш простий та дієвий:

Коли цуценя чи молодий собака не дивиться на вас, мовчки торкніться якоїсь частини тіла улюбленця, найкраще –  боку, стегна чи плеча.

Увага! На початку процесу навчання уникайте торкатись холки, шиї, задньої частини стегон, лап нижче ліктя та колін. Відтренуєте  позитивні реакції на ці частини тіла лише тоді, коли добре закріпиться загальна спокійна відповідь собаки на неочікуваний контакт.

Дотик ніяк не має бути різким, гострим чи больовим. Так само не вірно торкатися ледь-ледь та лише шерсті. Ваша дія має бути спокійна, чітка та коротка. Ніби ви торкаєте когось за плече, щоб спитати: «Як знайти дорогу?»

Коли у відповідь на дотик пес поверне голову у ваш бік –  мовчки дайте йому ласощі. Не хваліть голосом чи погладжуваннями, не продовжуйте спілкування з улюбленцем далі. Ми не тренуємо тактильну комунікацію, а опрацьовуємо найгостріше питання тактильних фобій – реакцію на неочікуваний дотик.
Наче й нічого не було, перейдіть до своїх буденних справ.
Повторюйте тренінг в різний час за різних обставин.

Завдання цієї вправи: змінити природну захисну реакцію: «Хто це?» на соціальну реакцію інтересу: «Що дадуть?»

Для гарного формування навички достатньо впродовж дня 8-10 разів провести тренінг під час активного стану собаки, та двічі – під час відпочинку чи навіть сну. Особливо корисно – на прогулянці та в незвичних для улюбленця ситуаціях. Забагато – тут теж недобре. Нервова система собаки не має бути в напружені.

Якщо у вас вдома є діти, формування позитивної реакції на неочікуваний тактильний контакт обов’язкове до опрацювання. Безумовно, за повного вашого контролю та за детальних пояснень дитині правил «гри».

Тривалість активних тренінгів залежить від індивідуальних характеристик улюбленця – це може бути і п’ять днів, і кілька тижнів. Та навіть потім інколи повторюйте тренінги та підкріплюйте отриманий позитивний результат.
З часом, коли побачите чіткі та стійкі зміни у реакції собаки, попросіть чужих людей та дітей допомогти вам сформувати потрібні соціальні відповіді.

Зверніть увагу! Немає сенсу торкатися пса, якщо він дивиться на вас!

Цей тренінг є лише запобіжним заходом для формування страху і не достатній для корекції наявних тактильних фобій. Зверніться до спеціаліста, якщо пес взагалі ніяк не реагує на ваш дотик (глибоке завмирання), різко розвертається у відповідь, шкіриться чи гарчить, сильно лякається та втікає.

Наступного разу пропоную торкнутися теми ще одного виду страхів наших улюбленців - візуальних фобії.

Візуальні страхи та фобії у собак

 Страх – негативний емоційний процес, зумовлений загрозою реальної або передбачуваної небезпеки. Певною мірою, це нормальне почуття, сформоване інстинктом самозбереження. Адекватна обережність – як початкові сходинки страху – мінімізують неприємні чи небезпечні життєві ситуації та стають позитивною ознакою для виживання індивідуума. Але надмірна чи хронічна боязливість переводить організм у постійний стан тривоги, хронічного стресу та інших деструктивних реакцій.

Фобія – це вже патологічний стан страху, глибокий, нав’язливий, непоборний, однозначно важкий та руйнівний для психіки.

Як вже згадувалось в попередніх очерках, один з типів поділу страхів класифікує їх на візуальні, тактильні та звукові.
Сьогоднішня тема стосується візуальних фобій – страх певного візуального подразника - об’єкту, що бачить собака. Як і інші, цей також еволюційно виправданий інстинктом самозбереження.

В кожному природному ареалі проживання свій, максимально сталий, набір візуальних об’єктів – він не настільки багатий, як здається нам на перший погляд. Тому в дикій природі цуценя до 4-5 місяців встигає познайомитись з переважною більшістю того, що буде оточувати його все життя. За цей час, за допомогою підказок батьків та власного досвіду сформується чітка оцінка об’єктів з точки зору взаємодії: позитивно/негативно/нейтрально.
Все, що залишилось незнайомим і не оціненим цуценям до певного віку –упереджено віднесеться до потенційно небезпечного і скоріше за все – загрозливого виживанню.

Особливість візуальних страхів – найшвидше формування з поміж інших видів. Водночас, у разі цілеспрямованої корекції вони і найшвидше долаються.
Пов’язано це з тим, що за допомогою зору пес має можливість чітко диференціювати обриси, відстань до об’єкту та швидкість його руху, що  забезпечує тварині кращий контроль ситуації, знімаючи при цьому надлишкову тривожність та стрес.

Також, зорові фобії можуть бути конкретними або узагальненими:  страх якоїсь конкретної людини/тварини чи цілого виду;  висока обережність до певних об’єктів, чи всіх невідомих.

Ще одна особливість візуальних фобій: страх до об’єкту, що рухається буде більшим, ніж до нерухомого.

Всі ці моменти повинні враховувати заводчики та тренери в процесі запобігання чи зняття зорових фобій.

У домашніх собак найчастіше ми зустрічаємо страх нетиповості: незвично вдягнені люди, з різними об’єктами в руках чи на голові, з нетиповими рухами чи поведінкою. Собака може не боятися людей, але якщо на прогулянці раптом зустріне людину з декількома сумками, у капелюсі,  чи в інвалідному візку - відреагує негативно.

Якщо в дикій природі різноманіття візуального оточення досить стабільне та передбачуване, людський соціум та активне життя у великому місті здатні щодня дивувати чимось  незнайомим та дивним. Мозку собаки доводиться постійно опрацьовувати нову інформацію, широко використовуючи асоціативне, аналітичне мислення, оцінюючи реальність, обирати  власні моделі поведінки, прогнозуючи їх наслідки. Без хорошої бази первинної соціалізації від заводчика, ця робота стає важкою, переводячи тварину в постійні стани перенапруження, тривожності, стресу, та швидкого переродження здорової обережності у явні страхи.

Крім широкої соціалізації, існує ще декілька важливих інструментів для запобігання формування фобій. Один з них – добрий розвиток заводчиками в цуценят асоціативного мислення, за допомогою якого собака здатна легко та швидко вирішувати нові життєві задачі самостійно, без постійних підказок зі сторони. Варто зазначити, що найактивніше асоціативне мислення розвивається до 3-4 місяців, тому саме професійна робота заводчика запобігає формуванню переважної більшості страхів та фобій і спростить подолання, в разі їх виникнення у процесі виховання собаки.

Як працює широка рання соціалізація та добре розвинуте асоціативне мислення в розумінні запобіжника формуванню візуальних страхів та фобій?

До певного віку ( орієнтовно до 2-3 місяців) більшість об’єктів, які попадають в поле зору цуценя сприймаються з інтересом та потенційно позитивно.
В цей період інстинкт самозбереження задіяний не в повну силу з декількох причин: для кращого пізнання світу, розвитку та навчання, страх до всього нового має бути максимально пригашеним. Інакше неофобія стане перешкодою до формування набутих інстинктів та власного життєвого досвіду. Завдання зберегти життя цуценят лягає на плечі батьків.
Після 3-4 місяців ще деякий час молоді собаки будуть маскувати власні емоції та занадто гострі реакції, що також є природнім інструментом виживання в сім’ї.
І лише після 8-10 місяців ми побачимо справжню «картину» внутрішнього світогляду собаки. Яка може виявитись далеко не такою, на яку ми очікували.
Саме з цієї причини багато власників здивовані, чому їх безстрашні цуценята, перейшовши підлітковий вік,  раптом стали надмірно обережними чи переляканими.
Цілеспрямовано створюючи у цуценят правильну соціалізацію,  професійний заводчик знає, що формування позитивної реакції в цуценя на різні об’єкти та подразники не відбувається лише просто від їх демонстрації чи знаходження серед них. В кращому випадку, це залишить нейтральну оцінку. В гіршому, за певних помилок людини, – може навіть стати початком формування страху та фобій.
Необхідна певна послідовність дій із правильно закріпленими реакціями в цуценя, щоб в майбутньому подразник маркувався саме «позитивним об’єктом».

Працювати із зоровими фобіями легше, ніж з тактильними чи звуковими. Та все одно виправляти їх потрібно ЛИШЕ з професійною допомогою та під контролем спеціаліста. Як і в роботі по корекції агресивної поведінки, не існує шаблонів чи універсальних схем. Більше того: у разі бездумного використання порад велика ймовірність погіршення ситуації.

Хочу привернути вашу увагу на декілька важливих нюансів в процесі роботи з візуальними фобіями. Не зробіть помилок, що призведуть до ускладнення стану вашої собаки:

- відпрацювання страхів має враховувати що:  неживі  ( велосипеди, палки, візки, парасолі), або не ідентифіковані собакою об’єкти легше сприймаються в нерухомому вигляді;

- окреслені собакою як живі об’єкти (люди, тварини) маркуються псом більш небезпечними в стані завмирання (мова про  так зване напружене завмирання з поглядом на собаку та переведенням центру ваги в її сторону), ніж руху;

- рух подразника колами навколо собаки найбільш критичний в контексті загрози ( статус полювання сильнішого на слабшого); підхід «до» собаки – середній по важкості сприйняття ( конфліктна комунікація); «паралельний/прохідний» рух - найменш конфліктний ( статус ігнорування );

- навколо собаки є «критична зона», «зона комфорту», та «зона інтересу». Вони не фіксовані, і залежать від подразника та ситуативного фізичного чи психологічного стану собаки. Тому щоразу працюючи над фобіями, починайте з більшої дистанції, навіть якщо попередні тренінги закінчились успішно на меншій відстані. 

- візуальна фіксація (маркування чи відстеження поглядом) об’єкту не знімає і не зменшує страх, а лише вчить собаку іншій моделі реакції на фобію: «фіксуй подразник» - «сигналізуй провідникові» - «очікуй від людини нагороду»;

- виконання фіксуючих команд чи фіксація з допомогою амуніції призводить до навчання собаки лише терпінню та заборони сигналізації про свої відчуття і страх, чим лише поглиблює фобії;

- реакція та поведінка власника буде важливим маркером у формуванні нової поведінки собаки. Пам’ятайте, що для псових мова тіла є набагато інформативніша, ніж слова та команди. Як приклад: коли ви стоїте напружено і відстежуєте поглядом об’єкт страху собаки, не очікуйте, що пес навчиться його ігнорувати;

- не бійтеся візуальних проявів внутрішнього стану тварини: гавкання, гарчання, намагання втекти. Бійтеся не побачити їх через стани завмирання та підкорення;

- в процесі роботи над фобіями ( впродовж декількох місяців), нервова система собаки буде в більш напруженому стані, ніж зазвичай. Тому ще до початку роботи, вам необхідно створити хорошу базу з тренінгів та вправ по стабілізації нервової системи, зняття стресу та напруги, формуванню комфортних умов життя та мінімалізації внутрішніх конфліктів між членами сім’ї. Від цього напряму залежить успіх вашої роботи, бо правильне коригування загального психологічного стану собаки вже саме по собі знімає гостроту її реакцій на страх. А в деяких випадках – навіть без додаткових тренінгів здатне вирішити основну проблему.

- ваше завдання у роботі над страхами: дійти до справжнього ігнорування подразника, а не лише навчити собаку терпіти його присутність.

Працювати з фобіями - довго та важко, для успіху потрібні глибокі професійні знання з психофізіології формування поведінки. Спеціалістів цього напрямку є не багато. Схеми роботи над фобіями не шаблонні,  а лише індивідуальні та можуть декілька разів коригуватися  в процесі роботи.

Тому краще запобігати їм ще на ранніх етапах виховання, коли відповідальний заводчик має всі інструменти закласти міцний фундамент широкої соціалізації.

Тему деяких тренінгів для правильного розвитку та виховання цуценят, запобігання формуванню різних страхів фобій розглянемо наступного разу.

Олександра БЕРЕГОВЕНКО, керівник Центру соціальної кінології, професійного хендлінгу та виховання власників собак «Harmonic Dog»

З циклу «Серце на двох».

Частина 4. Відповідальність заводчика.
Розділ: Тренінги ранньої соціалізації.

Рання соціалізація цуценяти поділяється на вісім напрямків: фізичний, тактильний, звуковий, психологічний, смаковий, зоровий, соціальний та розвиток нюху.

Кожен із них має спеціальні завдання та особливості правильного формування. Деякі зовсім прості, інші потребують глибших знань та пояснень. Навчальні схеми не займають багато часу, але приносять неймовірні результати.

Пропоную торкнутися теми, про яку небагато інформації, а соціальна потреба – велика.

Вестибулярні тренінги – як частина фізичного розвитку цуценяти

Розділяючи особливості життя людей, собаки змушені разом з нами користуватися різними видами транспорту. Дехто швидко та добре адаптується. Але є багато собак, для яких поїздки в машині – неприємність, стрес та погане самопочуття, а для їх власників – хвилювання та проблеми на довгі роки.

Завдання вестибулярної сенсорної системи – інформувати ЦНС про активний та пасивний рух тіла і голови, щоб забезпечувати утримання рівноваги.

В нормальних умовах просторова орієнтація забезпечується спільною діяльністю двох систем: зорової та вестибулярної.

Але через видові особливості людина та собака мають фізіологічні відмінності, що відображаються при обробці інформації цих аналізаторів.

Псові – вид, що створений жити лише на землі, і нестійка, рухома поверхня під лапами – це сигнал небезпеки. Еволюційно люди в цьому питанні лояльніші, бо здатні не лише лазити, а й проводити довший час на нестійких та відносно рухомих поверхнях – деревах.

Тому наш мозок не сприймає неспівпадіння зорової та вестибулярної інформації настільки ж критично, як нервова система собаки. Людині набагато легше призвичаїтись до польотів та поїздок різними видами транспорту, ніж нашим улюбленцям.

В руках заводчика є цінний інструмент впливу раннього глибокого формування реакцій на подразнення вестибулярного аналізатора – спеціальні вправи та тренінги, які адаптують природні особливості псових до потреб життя поруч з людиною.

Якщо пропустити цей момент та втратити час, власники спостерігатимуть сильні стресові явища у собак під час поїздок у машині: надмірне хвилювання, слинотечу, нудоту, тремор, виття, неспокійну поведінку та навіть важкі афективні стани.

Цьому легко запобігти, тому пропоную вам кілька тренінгів із загальної схеми розвитку високосоціального собаки.

Вправи можна починати з п’ятого дня від народження цуценяти.

1. Тренінг «вільне падіння»

Обережно, але надійно, зафіксуйте цуценя вздовж тіла долонями, переконавшись, що голова собаки також надійно фіксована і під час тренінгу не буде рухатись окремо від тіла цуценяти. Якщо цуценя завелике для ваших долонь, розмістіть його так, щоб голова та груди лежали на одній руці, все інше – на другій.

Підніміть цуценя на рівень грудей людини і потім швидко опустіть вниз – до рівня колін, імітуючи вільне падіння. Рух вгору робіть плавніше.

Увага! Ні в якому разі не можна підкидати цуценя!

Час одного підходу: до 3 с;

Кількість підходів за один тренінг: до 5 разів;

Перерва між підходами: 10–15 с;

Кількість тренінгів за день: 1–2 рази.

2. Тренінг «колисання»

Долонями надійно зафіксуйте цуценя вздовж тіла, переконавшись, що голова цуценяти також добре зафіксована. Якщо цуценя вже завелике для ваших долонь, розмістіть його так, щоб голова та груди лежали на одній долоні, все інше – на другій.

Робіть колисальні рухи із боку в бік – з різними амплітудами та частотою. Якщо вага цуценяти дозволяє – витягніть руки перед собою, якщо ні – тримайте ближче до грудей, але не притискайте цуценя до свого корпусу повністю, бо ваше тіло буде компенсувати частину корисного навантаження.

Час одного підходу: до 3 с;

Кількість підходів за один тренінг: до 5–8 разів;

Перерва між підходами: 15 с;

Кількість тренінгів за день: 1–2 рази.

3. Тренінг «поїздка в машині»

Покладіть цуценя на середину великого рушника. Складіть рушник, візьміть за краї і обережно почніть робити коливальні рухи вперед-назад, вгору-вниз – з невеликою амплітудою, імітуючи рух автомобіля.

Увага! Розумно підійдіть до цього завдання, контролюйте свої дії. Ми не готуємо цуценя до польотів у космос.

Починаючи з 30 дня життя цуценяти, час від часу возіть його в машині. Достатньо двічі-тричі на тиждень по 10–20 хвилин поїздки, щоб у собаки закріпились необхідні корисні навички на все життя.

Час одного підходу: до 5–7 с;

Кількість підходів за один тренінг: до 5 разів;

Перерва між підходами: 15 с;

Кількість тренінгів за день: 1 раз.

4. Тренінг «вібрація»

Покладіть цуценя на книжку або дощечку та руками імітуйте дрібну вібрацію предмета.

Старших за віком цуценят під час тренінгу варто заохочувати смаколиками.

Колись у таких тренінгах мені допомагала стара пральна машина. Тепер потрібно імітувати ситуації самостійно.

Час одного підходу: до 5–7 с;

Кількість підходів за один тренінг: до 5 разів;

Перерва між підходами: 15 с;

Кількість тренінгів за день: 1–2 рази.

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

Психологічний голод

 Еволюція до найменших дрібниць зумовила моменти існування та розвитку кожного виду. Створено цілий ряд механізмів, простих та складних інстинктів, способів та шляхів, мета яких забезпечити розвиток, ріст та збереження особистості.

Ця тема буде стосуватися однієї з частин складного інстинкту харчування – підтримки життя і здоров'я живого організму за допомогою їжі. Щоб тіло росло та відновлювалось, потрібне харчування – отримання із навколишнього середовища всіх необхідних речовин.

Що таке фізичний голод – нам добре відомо. Тіло починає активно сигналити, що йому потрібна їжа. Наситившись, маємо певний час до наступної потреби шукати холодильник або господаря, який вміє його відкривати.

Та є одна цікава природна особливість: якби існувала лише фізична залежність від їжі – тварина б не вижила. Успішне полювання в дикій природі – рідкість. Потрібно докласти багато зусиль та часу, щоб спіймати здобич. І якщо полювання буде починатися тоді, коли організм вже безпосередньо «голодний», шанс встигнути знайти їжу до фізичного виснаження – невеликий.

Тому природа «передбачила» ще один інструмент виживання – так званий «психологічний голод». Його завдання «нагадувати», що ресурс треба шукати, цінувати та навіть запасати вже тоді, коли ще відчувається відносна ситість. Це добре видно на прикладах, коли неголодні тварини все одно полюють, вбивають здобич та роблять собі запаси на майбутнє. Так виглядає нормальний природній процес роботи інстинкту виживання.

Проблеми починаються, коли з певних причин психологічний голод стає неадекватним, неконтрольованим, надмірно стресовим або взагалі недоцільним за певних життєвих умов. Яскравий приклад: харчова агресія домашнього улюбленця в колі сім’ї.

Заводчик соціального собаки в якійсь мірі є «противником» еволюції у формуванні поведінкових реакцій псових. Основні завдання людини: замінити природну поведінку улюбленця на іншу, деколи протилежну за суттю та значенням, але необхідну для повноцінного проживання в сучасному людському соціумі.

Щоб краще розібратися в складному питанні, почнемо з самого початку – вагітність суки. Вже в утробі матері запускаються різноманітні процеси, які залишать вагомий слід на поведінці та потребах кожного цуценяти.

Життєві ритми; особливості харчування суки; її фізичний, психологічний та гормональний стан; загальна кількість зародків; місце прикріплення та розмір кожної плаценти; стан судинної сітки; сусідство з іншими братами та сестрами та багато інших факторів стануть «відправним пунктом» для роботи епігенетики. Її вплив буде стосуватися різних рівнів: як загального – для всіх, так і індивідуального – для кожного конкретного цуценяти.

Як працює епігенетика: код ДНК не змінюється, а модифікується експресія генів. Крихітні мітки додаються або видаляються з ДНК у відповідь на зміни в середовищі, в якому формуються зародки. Ці мітки вмикають або вимикають гени, даючи змогу адаптуватися до мінливих умов, не змінюючи сам геном.

Тому вже до народження цуценя частково підготовлене до особливостей світу, в якому йому жити.

Відмінність у внутрішньоутробному формуванні індивідуальних харчових особливостей видно вже з перших днів після народження: хтось їсть спокійно, інші ж весь час конфліктують з братами та сестрами «на рівному місці».

Далі протягом перших двох місяців іде базове закріплення моделей харчової поведінки.

Як ми можемо впливати на процес у потрібному нам напрямку, починаючи з найперших етапів? Для цього можна застосувати кілька природних важелів.

Але перед початком розмови про психологічний голод та харчову агресію хочу звернути вашу увагу на те, що методика вирощування собак для службових цілей суттєво відрізняється від виховання улюбленців для комфортного життя в наших сім’ях. Відмінності тренінгів будуть і у підготовці собак для майбутньої спортивної кар’єри.

Відмінності між різними породами, особливо у типах нервової системи, також по-різному позначаються на швидкості формування психологічного голоду та харчової агресії. Це варто враховувати в процесі виховання та вирощування цуценят.

Отже, змініть режим харчування вагітної суки, розділивши необхідну їй денну порцію на більшу кількість частин. Зверніть увагу, що загальна добова кількість їжі має залишитись незмінною:

– за 10 днів до парування і перших 10 днів після – три рази на день;

– з 10 по 25 день вагітності – чотири рази на день;

– з 25 по 45 день – п’ять разів на день;

– після 45 – шість разів і навіть більше.

Такий режим годування знімає добові піки «голод-ситість-голод»; сигналізує про «сезон хорошого полювання» як сприятливий час до розмноження; знижує рівні тривожності; переводить організм в режим «психологічної ситості»; частіше активується парасимпатична система, що позитивно впливає на стабілізацію тиску, серцебиття, загальне заспокоєння та розслаблення. Крім того, часте в невеликій кількості отримання їжі покращує засвоєння необхідних речовин, що також необхідно для майбутньої матері. Після народження цуценят інструментів впливу у заводчика стає ще більше. Ми переходимо до цільових тренінгів. Мисок має бути на дві більше від кількості цуценят, якщо в приплоді їх до п’яти. Та на три більше, якщо в приплоді шість і більше дітей.

Зверніть увагу, що не сім порцій на п’ять цуценят, а п’ять порцій, розділених на сім-вісім мисок. Це дасть змогу психологічно слабшим цуценятам під час їжі не потрапляти під негативний тиск братів та сестер, їсти більш розслаблено, неспішно і не заковтуючи їжу. А у разі конфлікту з кимось – обрати іншу миску і спокійно продовжити харчування. Така модель розподілу їжі – один із запобіжників майбутнього формування харчової агресії в підлітків та дорослих.
Деколи ви можете спостерігати, що двоє цуценят вперто їдять з однієї миски, хоча поряд є альтернатива. В такому разі вам втручатися не потрібно – йде мова про допустиму конкуренцію психологічно рівноцінних собак.
Завдання заводчика: дати можливість слабшим цуценятам спокійно вийти із конфліктів, не підштовхуючи їх до вимушеної агресії з метою фізичного виживання. Таким чином ми запобігаємо формуванню ранньої інструментальної агресії в усунені перешкод.
 

Якщо у вас є необхідність якесь цуценя додатково підгодувати до певної кондиції, робіть це окремо, не в присутності інших. В жодному разі не годуйте одне цуценя на очах братів та сестер, в яких їжі немає, навіть якщо вони не проявляють видимого інтересу до ваших дій. Є ризик запустити формування психологічного голоду в когось із решти «цуценят-глядачів».

Якщо ж є цуценя в гарній кондиції, але з якоїсь причини вже із гострим психологічним голодом (собака весь час намагається забрати їжу в братів та сестер, навіть маючи достатньо власної), заводчику варто контролювати та не допускати його спроби конфлікту з іншими під час спільної годівлі, частіше догодовувати його окремо, але при цьому ускладнюючи процес отримання їжі з допомогою ігрових та пошукових задач, щоб продовжити час харчування та досягнути психологічної ситості.

Наступна порада стосується продуманої роботи з індивідуальними критичними зонами цуценят.

Щоб не зумовлювати посилення напруги, відстань між мисками має бути максимальна – залежно від території утримання приплоду. Але не ставте миски в кутках, залишайте їх на деякій відстані від стіни, щоб під час годівлі цуценя мало змогу вибрати найбільш комфортну йому позицію відносно до інших учасників процесу. Можливість легко відстежувати та контролювати навколишні події – ще один гарний запобіжник зайвому стресу.

Багато хто з нас спостерігав ефект «миски-сомбреро», коли цуценята крутяться по колу в процесі годівлі. Виглядає кумедно, якщо не розуміти, які саме процеси формують таку поведінку. Первинна ідея таких мисок виникла на фермах хутрового звірівництва, де завданням було максимально швидко вигодувати тварин, скоротивши період утримання до забою. Працює така система як раз на засадах максимальної стимуляції психологічного голоду: жорстка конкуренція за їжу змушує з’їдати набагато більше корму, ніж потрібно організму для нормального природнього росту. Це розумно і продуктивно для ферм, які не мають мети формувати соціальну поведінку домашнього улюбленця, низьку конфліктність, правильні психологічні реакції, стабільну нервову систему, стресостійкість та максимальний розвиток особистості.

Зрозуміло, що нам як батькам подобається, коли діти та собаки їдять швидко. Це також еволюційно зумовлена реакція: в дикій природі з величезною кількістю ризиків та загроз ситість дитини – деколи питання не так у кількості здобичі, як у наявності часу на її поїдання. «Чим швидше з’їси – тим більше шансів вижити!»

Саме тому багато людей несвідомо підштовхують та культивують природні механізми психологічного голоду та жадібності, що насправді є просто бажанням вижити. І з великим задоволенням спостерігають, коли їх собаки буквально «засмоктують» корм.

Тепер уявіть, що з такою дикою захланністю, нервовим напруженням та швидкістю їдять ваші власні діти. Чи буде це нормою? І про що інформує така поведінка малої дитини?

Пам’ятайте, психологічно та фізично здорова дитина / тварина завжди буде мати чудовий апетит без жадібності та крайніх і дистресових проявів «психологічного голоду».

Наступні тренінги стосуються запобігання формуванню харчової агресії.
1. Тренінг для побудови надійного та глибокого фундаменту для формування у собаки сприйняття людини, що наближається до миски, не як загрози чи конкурента, а як бажане джерело позитиву.

Під час поїдання зі своїх мисок їжі цуценятами заводчик кілька разів по черзі підходить до кожного та додає в миску корм чи щось смачніше.

Якщо цуценята не виявляють жодної реакції на вашу близьку присутність; продовжують їсти спокійно, розмірено, смакуючи; не пришвидшуються, коли ви підходите впритул до миски; не починають активніше махати хвостом чи притискати вуха – перейдіть до ускладненого варіанту тренінгу раннього формування довіри до людини.

Візьміть кілька шматочків їжі, бажаніших від тієї, що в мисці. Мовчки підійдіть до цуценяти, що їсть, та нерізко (!) торкніться його рукою. Як тільки цуценя відірвалось від миски та повернуло до вас голову – віддайте смаколика. Під час тренінгу в жодному разі не гладьте малечу, не говоріть до неї емоційно. Досить сказати «молодець» чи «добре». Особисто я, формуючи життєві моделі поведінки собаки, використовую мінімум голосових маркерів та команд.

Обов’язково, за умови повного вашого контролю над процесом, залучайте до цих тренінгів дітей та всіх членів сім’ї. В цьому тренінгу лише заводчик, якого й так цуценята добре знають, люблять та довіряють – не цінний «подразник». Важливо розуміти: чим більше людей візьме участь у навчанні – тим надійніший результат ми отримаємо.

Зверніть особливу увагу! Це інструкція не для корекції вже сформованої харчової агресії в пса, а опис стартової роботи заводчиків для початкового формування світогляду соціального собаки.

Наступний поведінковий тренінг. Якщо заводчик став свідком, як одне цуценя забрало в іншого іграшку чи корм, постарайтесь якнайшвидше дати «постраждалому» кілька смачних шматочків та на дві-три хвилини переключити на співпрацю з людиною (наприклад, слідування за рукою через перешкоди). Для цього тримайте «під рукою» посудину з кормом чи підготовленими смаколиками.

Таке навчання якісного «перемикання» з конфліктної ситуації на спокійну комунікацію з людиною навчає цуценя контролювати власні емоційні стани. В майбутньому це зменшує природну схильність собаки до продовження жорсткої фізичної конкуренції за ресурс з іншим собакою, дитиною чи дорослим та формує кілька корисних навичок для соціального собаки:

а) спокійне ставлення до того, що дитина чи хтось інший забрали в собаки іграшку або їжу. Спокійна реакція не в тому розумінні, що собака не буде проявляти агресію, а у разі конфліктної ситуації пес навіть не буде перейматися втратою;

б) зведе до мінімуму можливу харчову агресію до інших собак під час спільних прогулянок. У разі конфліктної ситуації собака уникне її та підійде до власника;

в) стане запобіжником формування тривожності та стресу під час прийому їжі.

Знову привертаю вашу увагу:

–  службових собак виховують за іншою, деколи прямо протилежною (!) схемою;
 – фізично та психологічно здорові собаки завжди мають хороший апетит. Якщо ваш улюбленець їсть без апетиту чи взагалі відмовляється від їжі – шукайте глибокі основні причини, а не розв’язуйте проблему за рахунок механізмів підсилення психологічного та фізичного голоду.

Розглянемо деякі помилки у вихованні та навчанні соціального собаки, які провокують формування поведінкових проблем та прояви харчової агресії:

– «Залишати миску собаці на дві хвилини і забирати її після закінчення цього часу, навіть якщо собака не встиг все з’їсти».

Часто цим способом власники намагаються покращити апетит собаки, спонукаючи їсти швидко та неперебірливо. І пес дійсно починає давитися їжею, заковтуючи якнайшвидше. Страх вмерти з голоду – один з найсильніших. Ви б поводились так само, якби раз чи двічі на день отримували тарілку лише на дві хвилини.

Найчастіші наслідки такої «дресури»: хронічна тривожність; важкі стресові стани; психологічний голод; харчова агресія та погане травлення.

– «Під час годівлі кілька разів подайте заборонну команду собаці, щоб змусити його припинити їсти. Дозволяйте їсти псові лише за дозвільною командою. Якщо собака відмовляється підкорюватись – забирайте їжу».

Хоча цей пункт вартий додаткового глибокого роз’яснення, в рамках статті поясню коротко: в службовій кінології є обґрунтовані та добре прописані протоколи виховання та тренінгів для робочих собак. До них належить і навчання початку та закінчення харчування собаки за командою провідника. Традиційно це послух, що формується на підкоренні та страху для запобігання можливої фізичної боротьби собаки з власним провідником у критичних ситуаціях при високих неконтрольованих емоціях та афективних станах тварини.

Справедливо відзначити, що сучасні методи дресури службових собак зазнали великих змін і передбачають безконфліктну методику навчання.

Соціальний пес спокійно поступається їжею членам сім’ї не з причин страху та підкорення перед власником, а з глибокої довіри та впевненості в позитивних діях людей як виду. При такому формуванні стосунків собака однаково легко віддає їжу як сильному дорослому, так і слабкій дитині.

Наприкінці хочу привернути вашу увагу до ще однієї важливої речі.

Постійне перебування їжі в мисці також не вірне та має свої негативні наслідки:

– Повне зняття психологічного голоду, що відбудеться при тривалому доступі до ресурсу без обмежень, негативно впливає на харчовий інстинкт. Собака починає потребувати постійного збільшення привабливості їжі, що призводить в решті решт до неадекватної перебірливості та навіть повної втрати інтересу до здорового харчування. Але нагадую: перед тим як «повісити» на собаку ярлик «розпещеного»,  переконайтесь у гарантованій відсутності психологічних чи фізичних проблем зі здоров’ям та якості корму.

– При тривалому доступі до повної миски цуценята і молоді собаки втрачають одну із найсильніших мотивацій навчатися та співпрацювати з власником.

– Не маючи безпосереднього спостереження та контролю над процесом годування, власник може пропустити ознаки деяких захворювань, коли початкові симптоми проявляються у зниженні апетиту чи відмові їсти.

Отже, не залишайте корм для постійного доступу собакам. Забирайте миску через кілька хвилин після годівлі цуценяти, коли воно відійшло від миски та втратило до неї інтерес.

Робота заводчика – відповідальна та складна! Але це дуже важливий фундамент на все життя собаки.

Олександра БЕРЕГОВЕНКО, керівник Центру соціальної кінології, професійного хендлінгу та виховання власників собак «Harmonic Dog»

З циклу «Серце на двох».

Розділ І. Мова без слів
Частина 1. Психологічні зони тіла.

Основну, левову частку в комунікації псових займає невербальне спілкування. В першу чергу це візуальна комунікація : система знаків, демонстрація поз, частин тіла, сигналів  та різні поведінкові моделі.
Домашня собака, живучи в людському соціумі, так само як і її предки, безперестанно використовує отриману візуальну інформацію та демонструє власні запити і відповіді.

Еволюційно, через видові особливості, спосіб життя, полювання та розмноження, фізичне тіло собаки отримало поділ на психологічні зони, дотик до яких, або їх демонстрація іншим мають дуже глибоку та важливу інформацію про наміри і відчуття.

 Існує 12 основних інформаційно-психологічних зон тіла собаки, які діляться на три категорії:

• Зони агресії;
• Зони намірів та індивідуальних взаємостосунків;
• Зони гри, задоволення та розслаблення.

Розглянемо детальніше одну з трьох зон агресії – Зону домінантної агресії, її формування та значення в комунікації виду та з людьми.

Головні задачі еволюції : вижити та вдосконалитись.

Агресія – це один з найбільш задіяних природою інструментів відбору.

Свою необхідну та незамінну роль вона несе, як в середині виду, так і в міжвидових стосунках.

В умовах дикої природи, де немає лікарів та ліків, наслідки прямої фізичної агресії в більшості випадків закінчаться фатально.

Для того щоб, з однієї сторони, зберегти позитивну роль агресії у ВНУТРІШНЬОВИДОВОМУ відборі найсильніших чи найрозумніших, та з іншої сторони - не критично втратити популяцію під час цього процесу, природа знайшла спосіб максимально зменшити можливі негативні наслідки, створивши РИТУАЛЬНУ агресію.

Ритуальна агресія – це демонстрація фізичної та психологічної сили з мінімальним фізичним пошкодженням супротивника.

Іншими словами: ментальна бійка.

Безумовно, навіть ритуальна агресія не завжди залишиться повністю безконтактною. Час від часу все одно залишаються травми та пошкодження, особливо якщо супротивники рівні по силі та статусу. Для максимального уникнення серйозного фізичного травмування, еволюційні процеси «окреслили» на тілі собаки психологічну «Зону домінантної агресії». Роль якої – чітко окреслити домінантні наміри однієї особи над іншою, не заводячи конфлікт у боротьбу за життя.

Психологічна Зона Агресії займає нижню частину верхньої сторони шиї ( загривок) та холку собаки.

В чому особливість цієї частини тіла?
Чому саме тут, а не лапи чи горло, поперек чи боки?

Чому фізичні пошкодження в цій області найменш травматичні для цілого організму?

Бо загривок і холка в собаки — єдине місце, де немає важливих та великих судин; немає внутрішніх органів; найміцніші м’язи, які добре закривають від пошкодження кістки; найтовща та найеластичніша шкіра; найгрубіша і найгустіша шерсть, що часто утворює гриву. Кісткові відростки хребців зони холки найдовші, чим вагомо утруднюється доступ зубів ворога до кісткового мозку. А завдячуючи тому, що кістка лопатки з'єднується з хребтом лише м'язами, а не суглобом (як тазові кістки, наприклад) - пошкодження лопатки не дасть вторинних запальних процесів в інших кістках і хрящах.

Саме ці особливості анатомічної будови дають можливість «Зоні домінантної агресії» при пошкоджені мінімально завдавати втрат організму в цілому.

Кожний дотик до «зони домінантної агресії» - це еволюційно закріплена інстинктивна інформація про наміри агресії зі сторони іншої істоти. Але не простої, пов’язаної з бажанням вбити супротивника, а ритуальної внутрішньовидової, ціль якої – продемонструвати свою силу та досягнути підкорення.

Саме тому, собачі бої, які насправді є пограничними видами ритуальної агресії, тривають досить довгий час. В противагу реальному бою на смерть, що займає лічені хвилини.

Якщо в собаки є реальна ціль вбити супротивника – вона не буде кусати за холку чи загривок, а докладе максимальних зусиль дістатись до Зон Смерті : горла та паху. В крайньому разі - буде цілитись по лапам.

Саме тому у видах агресивної дресури, де собака отримує команду напасти на іншу істоту, тренери та власники використовують різкі удари по холці, чим додатково стимулюють в собаки підвищену агресивність, жорсткість намірів та готовність боротися.

З тих же міркувань, собака ставить на противника лапу і (або) нависає головою над зоною холки в домінантних конфліктах.

Сила та тип дотику до Зони Агресії говорить лише про силу кінцевих намірів. Але базова інформація від цього не змінюється.

Тепер, знаючи все це, самі дайте відповідь на питання:

в силу анатомічної будови людини ( ми ж прямоходячі), де найчастіше ми гладимо собаку?

Чого торкаємось, нахиляючись (нависаючи) над нашими цуценятами?

Куди найчастіше торкається дитина, коли контактує з собакою?

Як часто ми «ласкаво тріпаємо холку», виражаючи свої емоції?

Як міцно обнімаємо і притискаємо до себе собаку в проявах любові, закинувши руку зверху?

Кожний дотик до Зони Агресії мозок собаки сприймає як однозначний агресивний намір!

І лише тому, що наші чотирилапі надзвичайно безконфліктні, готові терпіти до останнього людські помилки, демонструючи підкорення та бажання виходу з конфлікту, людина рідко підозрює про справжні думки та почуття собаки.

Часто притиснені вуха собаки, облизування, примружування очей, “усмішку” на морді, опущену голову, опущений швидко вихляючий хвіст, згорблену спину, переступання з лапи на лапу, швидке перевертання на спину з демонстрацією живота, людина помилково сприймає за ознаки задоволення.

Насправді ж, пес всіма доступними візуальними способами намагається продемонструвати своє підкорення, розраховуючи на зупинення вашої демонстрації агресії.

Найгірше, що повторюючи такі дії день за днем, місяці та роки, ми, ненавмисно, створюємо одну з десятків хронічних стресових ситуацій. Наша собака не розуміє, чим вона спричиняє таку поведінку людини, що зробила не так, що має робити на майбутнє, щоб уникнути небажаного?

Не розуміє, чому людина при зустрічі, замість радості, демонструє агресію? Чому дітям дозволено переходити межі сімейних стосунків, і за це вони не отримують покарання від Лідерів сім'ї?

Пів біди, якщо дотики до холки – це плавні  погладжуванні рухи.

А якщо господар любить різко «потріпати» та «пожмакати» чотирилапого друга?

А якщо дитина ручкою чіпляється в загривок, намагаючись відірвати цуценя від землі?

В результаті ми, першими демонструючи агресію, отримуємо постійну демонстрацію підкорення, напруження, хронічні психологічні блоки, втрату довіри, формування страху та відсторонення.

І велику ймовірність прямої або переадресованої АГРЕСІЇ, як відповідь на ті моменти, коли собака не хоче, чи вже не може миритися із ситуацією.

Коли дитина підбігла до собаки і погладила по холці, а цуценя у відповідь вдарило її зубами - хто винен?

Коли волонтер обняв собаку за шию, для красивої рекламної фото, а пес загарчав і відсторонився - хто справжній агресор?

Коли ветеринар взяв пацієнта за холку, щоб зробити укол, а собака напружилась і оскалилась - хто не правий?

Існує міф, що ніби мама-сука бере цуценя за холку, коли переносить з місця на місце.

Насправді це ще одна вигадка та виправдовування людей через нашу необізнаність.

Доросла собака намагається взяти цуценя всією пащею за плечі, чи голову, чи тіло, дуже обережно, щоб не нашкодити ні фізично, ні психологічно. Недосвідчені молоді суки можуть взяти свою дитину неакуратно, але за першим же криком цуценя відразу змінюють положення. Мами з досвідом навпаки – ще й намагаються язиком прикрити кутні зуби, щоб пом'якшити дотик до тіла цуценя.

Коли ви, за те що цуценя не стрималось і залишило калюжу не там де треба, чи побавилось з вашими речами, які ви ж самі необачно кинули в кімнаті, берете собаку за холку, піднімаєте, перевертаєте і притискаєте до землі, при тому кричите “фу”, “не можна” - ПАМ'ЯТАЙТЕ - ви поводите себе, як неадекватна істота, яка без жодної причини і мотивів, проявляє активно-агресивну домінацію і загрожує життю слабшого!

І надалі, вже не може йти мова про довіру Вам - лише про підкорення...

Домінантна ритуальна агресія має дуже обмежені та чіткі причини – це боротьба за статевого партнера або жорстке внутрішньо видове підкорення. У всіх інших випадках це буд неадекватна провокативна поведінка, на яку собака має повне право відповісти кривднику.

Якщо Вам все ще хтось радить метод виховання "альфа-перевороту", особливо в цуценят та молодих собак – запропонуйте продемонструвати його на дітях «порадників», а потім вирішуйте чи варто застосувати до тих, хто беззахисніший навіть за людську дитину...

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

З циклу «Серце на двох».

Розділ ІІІ. Інстинкти

Природа поставила розмноження на найвищу сходинку ієрархії інстинктів. Цей поклик вкрай важко контролювати чи пригасити зовні. Всі інші інстинкти втрачають силу з появою  потягу до розмноження.

Пес, що йде за тічною сукою, не звертає уваги на голод чи травми, його не цікавлять їжа, ігри та інше спілкування, він повністю сконцентрований на одному-єдиному завданні – будь-якими способами досягти «мети еволюції».

Власники та хендлери добре  знайомі з проблемою втрати контролю над псом, який відчув запах тічної суки. У свою чергу, реакції суки, особливо в період еструсу, так само не звичні та не типові для повсякдення і також важко контрольовані власником.

Основних шляхів подолання цієї проблеми лише кілька.

Але стерилізація як найшвидший та найлегший спосіб контролю інстинкту розмноження не підходить для племінних виставкових собак.

Тому залишається лише інший варіант – довготривалі важкі та наполегливі тренінги.

Зазвичай власники псів, щоб не створювати собі зайвих проблем, уникають будь-яких контактів з тічними суками, обходять «десятою дорогою» місця, де їх вигулюють, навіть сваряться з власниками, якщо ті приводять «солодких дам» в місця загальних прогулянок. І вже точно ви вкрай рідко зустрінете суку в «охоті» в хендлінг-залі чи на групових заняттях з соціалізації та послуху.

Та реальність така, що на виставках певна частина учасників – це саме собаки з тічкою. Що є нормою та офіційно дозволеною ситуацією.

Ось тоді і починаються «танці» з псом, неконтрольована поведінка, розчарування та навіть злість у їх власників.

Щоб привчити пса «чути» вас в «критичні» моменти, реагувати на ваші запити, виконувати команди, потрібно не уникати тічних сук, а навпаки: починаючи з малого віку, коли інстинкт ще не набрав своєї повної сили, цілеспрямовано шукати можливості позайматися з молодим собакою  в присутності тічної суки.

І для досягнення потрібної мети ваші тренінги мають бути не «сухою» дресурою та простим виконанням команд «сидіти-лежати-стояти-до мене», а складатися переважно з різних ігрових і відволікаючих завдань, психологічних тренінгів та цікавої спільної роботи. Лише останнє сформує тісний зв'язок і справжню зацікавленість собаки в людині, що поруч.

Наприклад: проведіть пса через смугу перешкод за смаколиком, зробіть вправи на прогинання, відпрацюйте тактильний контакт, попрактикуйте вправи на концентрацію та витримку, розбавляючи завдання спокійними пошуковими іграми.

Зверніть увагу, що під час таких тренінгів будь-які активні емоційні ігри, покарання чи жорстка дресура лише підвищать рівні збудження собаки та його різкість реакцій на подразник. І замість того, щоб навчити свого улюбленця спокійній контрольованій поведінці, ви лише міцніше закріпите високі рівні перезбудження та стресу.

З тієї ж причини контролюйте та уникайте власної надмірної активності і хаотичності рухів. Вони зашкодять так само, як і стани завмирання та довгої концентрації на чомусь. Лише приклад вашої особистої спокійної, розміреної, наполегливої плавності в спільній роботі вчить собаку бути дисциплінованим, не втрачаючи зв'язок з господарем чи хендлером в критичні моменти життя.

На групові заняття з хендлінгу я допускаю та навіть цілеспрямовано запрошую власників з тічними суками. Бо лише це найкращі тренінги для виставкових собак та їх хендлерів, що стануть безцінними навичками в професійній роботі.

І навіть якщо перше чи навіть кілька наступних занять хендлер пса витратить лише на те, щоб хоч якось втримати біля себе «кавалера», що «втрачає розум», – саме ці важкі кроки потрібно зробити для справжнього контролю вашого пса в майбутньому.

Як би не було вам складно – пройдіть цей найважчий психологічний та фізичний період початку занять і обов’язково отримаєте потрібний результат.

Зверніть увагу, що тренування ігнорування тічних сук не можна проводити з амуніцією типу «зашморг». Для більшості порід в момент різких ривків небезпечним може стати навіть звичайний нашийник. Крім того, від негативного фізичного впливу на чутливі ділянки шиї у вашого собаки будуть вироблятися додаткові викиди адреналіну, що лише ускладнять ситуацію загальної емоційності та неконтрольованості.

Агресія та жорсткість з вашого боку також не вирішать, а лише ускладнять проблему, бо страх несумісний з контролем емоцій.

На перших заняттях, особливо з великими любителями «солодких дам», найкраще використовувати анатомічно зручну шлею з кільцем на грудях собаки. Тоді, в разі неочікуваного ривку в бік тічної суки, собаку просто розверне до вас, не завдавши фізичної шкоди.

Через кілька занять, коли пес вже навчиться тримати контакт з вами, незважаючи на присутність подразника, ви зможете змінити йому амуніцію на правильну виставкову, яка дозволена міжнародною системою МКФ.

Кілька додаткових порад:

– Спочатку тримайте дистанцію між вашим псом та тічною сукою близько десяти метрів. З часом почнете зменшувати відстань до подразника, коли правильні тренінги підвищать поріг неконтрольованого збудження вашого пса. Але навіть на останніх стадіях навчання, якщо вам і здається, що улюбленець вже ніяк не реагує на «даму» і повністю сконцентрований на роботі з вами, не підходьте ближче двох метрів, щоб необачно не втратити те, чого досягли.

Не поспішайте! Ви боретесь з найсильнішим інстинктом у світі!

– В процесі тренінгів ні на мить не дозволяйте псу концентруватися на суці, яка буде поряд. Відволікайте його будь-яким способом, занудно-настирно, але дуже спокійно повертаючи корпусом та мордою до себе.

Якщо на початку роботи  ваших моральних та фізичних сил вистачить лише на 10-15 хвилин – хай так і буде. Головне – відпрацювати ці хвилини максимально якісно, не нервуючись в процесі та не «підвисаючи» самому;

– На час заняття розставте на підлозі невисокі перешкоди чи підвищення, що створять для собаки додаткові завдання і додатково відволічуть мозок пса від бажаної мети;

– Буде чудово, якщо в заняттях братимуть участь інші собаки, які візуально не реагують на провокацію тічної суки. Приклад їх спокійної роботи з господарями також піде на користь вашому псові, прискоривши досягнення потрібного результату;

– Якщо (а скоріш за все так і буде) ваш пес не реагує на смаколики – не переймайтесь, але все одно час від часу їх пропонуйте. Обирайте не простий щоденний корм, а щось набагато цінніше – варене серце чи печінку, наприклад, те, що дозволить ваш ветеринар.  Бо в той день, коли ваш пес у присутності «солодкої дами» все-таки візьме шматочок запропонованого м’яса, ви зрозумієте, що процес почав рухатись у потрібний вам бік;

– Контролюйте свій стан та емоції! Безумовно, заняття в присутності такого сильного подразника – одні з найважчих з можливих. Але якщо вам вистачить цілеспрямованості та терпіння – ви отримаєте одну з найбільших перемог не лише над інстинктами собаки, але і над самим собою;

– Гарний варіант попросити когось допомогти вам на перших заняттях. Якщо відчуваєте, що емоційно чи фізично втрачаєте контроль над ситуацією – передайте повідок до рук помічника та перепочиньте кілька хвилин.

Зазвичай, вже після третього заняття пес розуміє, що, незважаючи на всі зусилля, його бажання не досягнуть мети. З цього моменту настирність пса починає згасати, і він знову «повертається» до спільної роботи з господарем.

Кілька наступних регулярних занять ще краще посилять контроль над статевим потягом пса та сформують необхідний зв'язок між собакою та вами – навіть за такого сильного подразника, як тічна сука. Не забувайте про регулярні підтримуючі тренінги, і вони забезпечать вам комфортне життя та приємні моменти в породних рингах навіть за ускладнених життєвих ситуацій.

Безумовно, нам не під силу зовсім згасити найсильніший інстинкт природи, але ми можемо навчитись його контролювати для повноцінного комфортного життя у великому соціумі.

Тому не уникайте проблемних ситуацій, а навпаки – сприймайте їх як чудову нагоду та можливість навчитися правильно долати виклики Долі!

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

З циклу «Серце на двох».

Розділ ІV : Життя з собакою
Частина : Повсякденні команди та формування поведінки

Команда «до мене».

З першого погляду команда «до мене» виглядає простою та однозначною у причинах чи наслідках.
Та через нашу видову особливість та відмінності у світогляді, в стосунках між людиною та собакою вона набирає декількох значень з різним набором трактувань та поведінкових реакцій.

Спілкування та комунікація, куди входить і заклик до зближення, в природі мають одне з ключових значень в формуванні внутрішньо сімейних стосунків. Тісна комунікація – це одне з основних елементів формувань стосунків між особистостями.

Тим не менше, прикликання одного члена сім’ї іншим можуть мати два полярних за змістом значення.
І відрізняються вони не лише психологічною інформацією, але і наслідками у формуванні поведінки та набутих реакцій в обидвох сторін.

В щоденному соціальному побуті, в різних життєвих ситуаціях ми часто використовуємо прохання підійти до нас.
Це називається командою : «до мене».

В дикій природі запит на швидке, тісне, фізичне зближення між особами використовуються набагато рідше, і лише в певних випадках.

Щоб краще зрозуміти причини запиту та наслідки його впливу, умовно розділимо на «негативний» та «позитивний».

НЕГАТИВНА інформація команди "до мене":

Особа формує запит на швидке зближення з іншим членом сім’ї у разі:

- Небезпеки;

Найчастіше матір чи Лідери, кличуть до себе цуценят та інших членів сім’ї, коли відчувають явну небезпеку. Це може бути як загроза від живого об’єкта ( хижак, потенційний агресор, або істота незрозумілого статусу), так і не живого (невідомі звуки, погана погода, інші неприємні ситуації, як наприклад : молоді чи слабкі члени сім’ї розійшлися по занадто великій території, що може їм потенційно зашкодити)

- Прохання захисту, допомоги;

Хтось з членів сім’ї кличе на допомогу інших у разі загрозливої, критичної чи потенційно небезпечної ситуації, які не може вирішити самостійно.

В інших випадках, хтось підкликає до себе з ПОЗИТИВНИХ причин :

- Запрошення до їжі, після вдалого полювання;

Дорослі члени сім’ї, після вдалого полювання, можуть кликати старших цуценят чи молодих собак, які не приймали участь у вбивстві здобичі.

- Запрошення до гри;

Гра – один з самих поширених елементів навчання життєвим навичкам та міжвидової комунікації.

Тепер нам варто більш уважно розібратись, яким способом собаки передають різні види інформації, бо власне в цій частині комунікації і зароджуються конфлікти та непорозуміння між господарями і їх улюбленцями. І як наслідок не вірного формування стосунків та запитів, ми отримуємо відмову підійти до людини взагалі чи достатньо близько, надмірну покору, стрес чи страх, нервове перенапруження, переадресовану агресію, непотрібний агресивний захист господаря, без явної мотивації цієї поведінки.

Чи задавали ви собі питання, як розуміє ваша собака кожну вашу команду «до мене»?
Як сигнал про небезпеку, прохання про допомогу чи заклик до їжі та гри?
Що саме «читає» пес і поданій інформації кожного разу, коли чує ваш заклик?
Як і коли ви формуєте його світогляд та подальшу поведінку?

Особливості нашого мозку такі, що все незрозуміле ми будемо трактувати як потенційно негативне чи небезпечне. З іншої сторони – саме нерозуміння процесу активно штовхає нас знаходити його причини.

Іншими словами, якщо собака «прочитала» ваш заклик «до мене» як інформацію про НЕБЕЗПЕКУ, але не отримала від вас підказки чи окреслення, хто ворог який загрожує, вона все одно сама для себе «знайде винного». Ними можуть стати і маленькі діти, що граються неподалік; велосипед, який щойно виїхав на стежку; інша собака, що в далечині прогулюється з господарем; чи автомобіль, який посигналив неуважному пішоходу.
Це один з найкоротших шляхів до формування більшості соціальних страхів та фобій.

Тепер змоделюємо в людському баченні, як в дикій природі псові інформують одне одного про різні причини потреби підійти.

Спочатку негативні:

1. У випадку, коли кимось подається інформація про небезпеку, собака, що дає запит, стоїть максимально напружено, прямо та нерухомо. Вуха повернуті в сторону загрози, хвіст злегка піднятий. Звукови подаються одноразово, чітко. Повтор команди заклику рідкий, з відчутними паузами. Голос напружений, глухий, часто в нижчому регістрі. А самі звуки різкі, добре окреслені. Грудьми собака націлена на небезпеку.

Зверніть увагу, як все це дублює наш класичний протокол навчання команди «до мене» в службовій дресурі? Коли тренер стоїть нерухомо і підкреслено прямо; його рухи руками чіткі та різкі; звукова команда подається коротко, в низькому регістрі, без «розмов» та повторів.

2. Інший варіант заклику до об’єднання сім’ї чи її окремих членів - прохання про захист чи допомогу.

В цьму випадку тіло собаки показує сигнали підкорення та страху.
Спина згорблена, вуха та хвіст опущені, живіт напружений та підтягнутий, опущений круп. Голова собаки або високо задирається, або навпаки – дуже низько опущена. Почергово піднімаються передні лапи, чи піднята лише якась одна. Найчастіше тварина тримається одного місця, рухається мінімально, часто кидаючи центр ваги в різні сторони. Звуки монотонні, протяжні, починаються з вищих нот. Використовується високий звуковий регістр. Можна почути скавчання, обривне завивання, з різким вдихом повітря..

Чому цей вид заклику також відноситься до негативних?

Бо через емоційний фундамент на якому він сформований, особи з обох сторін комунікації відчувають неприємні емоції, переживання, стрес та страх.

Зверніть увагу: часто саме цей варіант «прохання допомоги» наші собаки відчувають тоді, коли ми плачемо. Тому підбігають та намагаються заспокоїти нас чи роблять спроби переключити на гру.

Подивимось як подаються «позитивно- інформаційні» варіанти заклику «до мене»:

1. Запрошення до їжі.

Позиція тіла зацікавлено-розслаблена, можливе бути переступання з лапи на лапу, рух на місці. Вуха та хвіст не напружені. Хвіст рухається з середньою амплітудою, в рівень спини (для порід з типовим для псових поставом хвоста). Голова собаки трохи піднята вгору. Або, якщо «їжа» ще жива, опущена вниз та слідкує за здобиччю. Час від часу, собака намагається очима сформувати зоровий контакт з тими, кого кличе, або ж не відриває свій погляд від раненої жертви. Звук заклику інший: дзвінкий, відкритий, середньої довжини та регістру. Заклики можуть бути парні. Між покликами певні відрізки часу.

Зверніть увагу : саме так анатомічні та фонетично виглядає наша команда «на-на-на», «що-я-маю?», «іди-сюди-щось -дам»

2. Ще один варіант заклику до близького фізичного контакту: запрошення до гри.

Тіло собаки активно рухається, він припадає на передні лапи, підскакує, робить чіткі кроки вперед та назад. Звуки часті, емоційні, підкреслено дзвінкі, заливисті, але в середньому регістрі. Голова рухається вниз та вверх. Хвіст та вуха емоційно напружені.

3. Цікаво, що в стосунках між людиною та собакою поширений ще один вид поклику «до мене», який в природі відсутній.
   Через те, що собаки носять амуніцію, ми часто кличемо їх до себе, щоб зняти повідок і дати собаці можливість вільно погуляти. Таку команду те ж можна віднести до тих, що має позитивні наслідки в стосунках між нами, бо вільний рух та вільний вибір - антагоніст фізичним обмеженням, що в природі є негативом та покараннями.
   Якщо ж заклик до собаки підійти до господаря пов'язаний з потребою вдягнути повідок, присядьте та не пошкодуйте додаткової порції смаколиків, щоб максимально зменшити неприємні відчуття від втрати свободи в цуценя чи молодої собаки.

Тепер перейдемо до основного : як впливають на подальшу поведінку та реакції цуценя чи дорослої собаки різні види команди «до мене»?
В першому випадку, коли мова йде про заклик через небезпеку, у світогляді цуценя швидко формується власний перелік «образів ворогів», які можуть переходити у відверті фобії.
Саме цим психологічним ефектом швидкого формування страху, сука-мама цілеспрямовано закріпляє захисні реакції самозбереження в цуценят, щоб вберегти їх від можливих загроз в майбутньому. Це один з елементів видового навчання.

Ми ж, власники собак, часто не усвідомлено отримуємо та закріплюємо страхи і фобії, коли подаємо невірний тип команди «до мене» в присутності інших собак, дітей, та в різних життєвих ситуаціях.

Занадто часті чи недоречні команди «до мене» формату службової кінології ( жорстко, чітко, безкомпромісно, з різким швидким зближенням і точним виконанням команди коло ноги) в звичайному соціальному житті цуценя є негативним явищем для соціалізації собаки, і побічно формують надлишкове підкорення, невпевненість, хронічний стрес, постійне відчуття страху від оточуючих «ворогів». Такі команди здатні швидко сформувати проблемну модель поведінки, коли собаки починають охороняти господаря, атакуючи інших собак чи людей, або навпаки – починають відчувати себе некомфортно поза домом, відмовляються чи відверто бояться гуляти.

У дорослих собак, при умові що вони фіксують зв'язок з конкретним об’єктом небезпеки, в майбутньому формується підвищена обережність та швидкий перехід до агресії захисту в схожих випадках. Якщо ж доросла собака не бачить змісту в отриманій команді чи не може зв’язати заявлену небезпеку з конкретними об’єктами, її мозок відреагує різними варіантами : перенапруженням, пошуком уявної «небезпеки», нервовістю, відстороненням до низько рангового члена сім’ї, страхом до лідера, демонстрацією підкорення, стресом.
Часто виходом з таких станів буде переадресована агресія на різні суб’єкти чи стани підвисання та завмирання.
Саме такі закріплені реакції є яскравими наслідками непрофесіональної дресури та не вірних тренінгів.

Звичайно, цього ефекту можуть досягати навмисно, цілеспрямовано, щоб закріпити в собаки стійкі реакції швидкої безумовної покори перед провідником чи тренером, стани підвищеної напруги, реактивності та готовності обороняти територію чи людину, а також швидке виконання команд захисту та агресивної атаки. Тому в спеціалізовану навчальну програму службової дресури водять часте «фізичне» відпрацювання команди «до мене» із застосуванням різких ривків повідка, ошийників-удавок, металевих «строгачів», ЕШО.
Ці методики пришвидшують формування та закріплення певних моделей поведінки в собак, необхідних в деяких вузькоспеціалізованих видах службовій кінології ( наприклад : тюремна), але дуже проблемних в соціальній.

Увага !
Тренінг команди «до мене» через фізичний примус в природі, де немає повідків та удавок, взагалі відсутній. Тому цей вид відпрацювання виконання команди особливо руйнівний для психіки цуценя та стосунків між людиною і її чотирилапим членом сім’ї.

Нагорода, навіть їжею, здатна лише частково компенсувати формування негативу до зовнішніх факторів та стосунків між особистостями. А звукова похвала взагалі не трактується собакою позитивно, а лише дає їй інформацію про зупинення застосування до неї дії, яку до того вона трактувала як покарання.

-----------------------------
Практичні поради до тренінгів різних видів команди «до мене».

В комунікації з собакою класично розділяють команду підкликання на декілька варіацій:

1. «М’яка» команда «до мене», як запит на зменшення відстані між людиною та собакою.
   Подається спокійно та розслаблено. Не вимагає дуже швидкого виконання від собаки. Не вимагає, щоб собака підійшла впритул до ноги, з фіксацією поряд, а лише повинна підійти та слідувати за вами у вашій зоні комфорту. Команда скоріше означає, що ви змінюєте маршрут, і кличете собаку за собою.

Такий тип команди формує в собаки розслабленість на прогулянці, уважність до місця знаходження господаря, спільну роботу. Не формує відчуття небезпеки, потреби захисту чи стану готовності до швидких реакцій на подразники.

Використовуйте будь-яке зручне для вас словосполучення з трьох довших слів: «не відставай від мене», «пішли далі», «йдемо», «ходи до мене ближче» і т.д. Реакція собаки буде скоріше на вашу інтонацію, чим на зміст слів.
Нагороджується в основному спокійною похвалою і час від часу, для закріплення швидшого послуху, їжею.

Використовується в більшій половині випадків на звичайній прогулянці.
Якщо собака самостійно підійшла до вас впритул – обов’язково нагородіть смачним кусочком.

2. Звичайна команда "до мене" - швидкий підхід до господаря, що сприймається собакою, як заклик до гри або їжі.

Ця вид команди «до мене» подається трохи емоційнішим за ваш звиклий голосовий регістр. Завжди, або принаймні до повного психологічного формування ( 10-12 міс) по її виконанню собака отримує смаколик чи іграшку. Не шкодуйте дати їжу і старшим собакам – це буде найкращим гарантом до їх якісного та швидкого виконання команди в різних життєвсих ситуаціях.

Для цієї команди особисто я використовую ім’я собаки.

Якщо мова йде про мале цуценя чи дуже молоду собаку – в процесі навчання команди, намагайтесь одночасно зі звуковою командою присісти, що буде додатковим стимулом для вашого хвостатого друга, та як це зрозумілий жест з його природньої мови тіла.

Цей тип команди також не вимагає близької фіксації біля ноги. Для собаки достатньо підійти на відстань витягнутої руки, чи трохи ближче, не пересікаючи вашу критичну зону своєю. Команда не потребує чіткої фіксації біля ноги людини та тісного фізичного контакту - просто стати коло вас.
Найцінніше в її виконанні - швидкість підходу та позитивні емоції при виконанні в собаки.

Я також використовую цю команду, коли бачу потенціальну небезпеку десь далеко, і хочу краще контролювати можливі розвитки подій, без зайвого привернення уваги собаки до чогось зі сторони.
Використовується за потребою та для формування тісної комунікації на щоденній прогулянці в переважній більшості випадків.

3. Жорстка команда «до мене». Подається чітко, різко, з низьким регістром.
   Команда означає швидкий та дуже близький підхід до господаря, з фіксацією собаки на мінімальній відстані від його ноги.

В соціальній кінології використовується дуже рідко, тільки у випадках реальної небезпеки для собаки чи реальної потреби жорсткого контролю над нею. Слово «реальної» варто підкреслити тричі, бо насправді таких випадків надзвичайно мало.

Якщо ви можете обійти небезпеку чи конфліктну ситуацію будь-якими іншими командами чи способами – це набагато кращий вихід, із меншими наслідками в подальшому формуванні реакцій собаки.

Пам’ятайте, що "жорсткий" тип команди "до мене" має асоціальну дію, і кожна така команда ніби розмежовує вашу собаку від навколишнього світу, жорстко об’єднуючи з вами та переводячи когось чи щось в статус загрози.

Наявність нагороди по закінченню виконання наказу особливого значення не має, бо поведінкові реакції у цьому випадку однаково сформуються без різниці від виду похвали. Більше того, часте закріплення цього типу команди їжею буде пришвидшувати формування реакції недовіри, настороженості та асоціальності собаки до оточуючого середовища, бо фактично ви нагороджуєте її реакцію захисту на якусь потенційну загрозу ззовні.

Команду "до мене" на низьких нотах, з "металом" в голосі, я застосовую вкрай рідко, раз чи два на рік. І навіть не до кожної з моїх собак. Буває, що мені приходиться добавити "погрозу" у свій голос, коли мій племінний кобель вирішує піти за чужою тічною сукою.

В повсякденному соціальному житті для моїх собак достатньо простого жесту рукою, команди «вернися» чи «йдемо разом», або просто імені, коли треба щоб вони підійши до мене впритул. І я завжди нагороджую їх чимось смачним.

«Жорстка» команди «до мене» навчається з частковим фізичним впливом та подеколи примусом, тому якщо з якихось виправданих причин ви все таки маєте потребу навчання такого типу команди "до мене" - чим пізніше ви введете її в тренінг для своєї собаки – тим краще для формування його правильних соціальних та комунікаційних навиків, з меншими негативними наслідками в подальшому.
Однозначно, раніше 8-10 місяців не варто починати навчання жорсткого варіанту команди «до мене».

Хочу підкреслити, що я не рекомендую використовувати цей метод навчання в соціальній кінології.

А щоб не втратити контроль над молодою собакою та не наражати її на небезпеку в умовах сучасного міста – використовуйте довгий повідок чи рулетку, та відпускайте на вільний вигул тільки в тих місцях, де безпека ГАРАНТОВАНА.

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

З циклу «Серце на двох».

Уривок з книги: « Дитина та собака »

-----------------------------------------

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

З циклу «Серце на двох».

Частина 1. Мова без слів.
Розділ: Агресія.

Критична агресія.

-----------------------------------------

Наступний вид агресії, на якому варто зупинитись - так звана критична агресія : страх за власне виживання, самозбереження, самозахист.
Як і в інших, основа та рушійна сила цього підвиду агресії - Страх.
Але страхи - не вроджені, та не генетичні по своїй суті. Це лише набутий та закріплений в підсвідомості один з видів реакції на певні об’єкти чи якісь дії.
Здатність боятися - це один з природных механізмів інстинкту самозахисту. Але чого саме боятися - це вже індивідуальний життєвий досвід та приклад .
І наші діти, і наші собаки народжуються безстрашними. Лише потім, кожний новий день і новий крок по життю вирощує в середині особистості твердий згусток досвіду, куди входять і страхи, фобії та переживання.
З якоюсь частиною ми боремося, якусь не помічаємо до тих пір, поки викоренити стає надзвичайно важко. Решту приймаємо як незмінну.
Впродовж всього життя ми поповнюємо свою підсвідомість новими страхами. Добре це, чи погано – вже інше питання.
Та в цьому розділі спробуємо зрозуміти як формується “образ Ворога “.

Всі страхи та рівень боягузливості, як риса характеру – річ набута і в різній мірі піддається корегуванню.
Якщо “списку страхів” початково немає, тоді як же він формується? Звідки собака дізнається, що треба боятися грому, змії, палки, чужої протягнутої руки?

Існує два основних шляхи формування страхів та фобій : власний негативний досвід і приклад реакції на ситуацію зі сторони тих, хто статусний і важливий в очах цуценя.
З власним негативним досвідом розібратись легко: з’їв осу - розпухло пів морди - далі добре думаєш, в чию сторону відмахуєшся зубами.
А от роль “життєвої лінзи” спочатку відіграє матір, через деякий час, зі становленням цуценя в сім'ї, наступний по важливості стане Лідер, далі - брати-сестри та друзі. З часом, в це коло можуть входити і випадкові істоти, реакцію яких собака те ж проаналізує, звірить з власним досвідом, і, можливо, скопіює в майбутньому.
Таким чином молода собака вчиться, що таке “добро”, і що є “зло”.

Люди, приводячи цуценя в сім’ю, часто заміняють їй і матір, і лідера, і друга. Тому кожна наша дія, реакція та відповідь буде сприйматися собакою як безумовно правильні.
Напруження, покарання, рухи захисту чи відторгнення, ігнор ситуації або особи, агресія чи страх, вимога підкорюватися чи стимул до агресії - всім цим ми заповнимо світ собаки, яка швидко перетворюється на наше дзеркало. І чим більш ми авторитетні для собаки – тим чіткіше собою вона змалює наш внутрішній світ !
День за днем, рік за роком, ми вчимо її любити чи боятися інших собак та людей, реагувати на сусідів чи шум машин, оцінювати ситуації, терпіти одні речі та захоплюватись іншими.

Перший рік життя цуценя - базовий і найважливіший. Ще через рік, коли Ваш пес виросте, скоріш за все він сам буде заспокоювати Вас, підтримувати в проблемах, впливати на настрій чи хвилювання. Але молода собака надзвичайно потребує розуміння, Вашої мудрості та знань! Помилки в цей час коштують дорого і розплата на роки!

Тому примусьте свій розум взяти під контроль підсвідомі реакції і не навчити собаку того, що потім назвуть проблемною чи асоціальною поведінкою.

Різко відтягуючи мале цуценя від іншої собаки, розумійте, що вона інтерпретує Ваші дії як сигнал страху : “Відійди! Це страшно“. Навіть просто вкорочений повідок - достатньо однозначний сигнал небезпеки.
Переходячи дорогу і пришвидшуючи крок, знайте - в очах собаки ви “втікаєте” від чогось не хорошого. І коли пес раптом сам опиниться посеред дороги - він буде знервовано шарпатись в різні боки, і ризик потрапити під машину збільшується в рази.
Кожен раз беручи собаку маленької породи на руки - розумійте, що так робить сука, коли хапає цуценя в зуби і втікає від смертельної небезпеки. При чому, решту цуценят вона вже спасти не може. Тому наша мила декорація часто приречена жити в хронічному відчутті смертельної загрози від всього світу, реагуючи гавкотом, істериками та сильними стресами на найменшу зміну навколо.
Зібравшись до ветеринара - прийміть самі заспокійливе, якщо вигляд кабінету викликає у Вас сильний викид адреналіну. І без Ваших емоцій, собаці дуже не комфортно та страшно. Не притискайте собаку до себе, не фіксуте занадто жорстко - все це "вбиває" довіру між вами.

Якщо Ви раптом різко зупинились посеред прогулянки - це може означати лише якусь небезпеку. І навіть якщо її не окреслено - пес сам “придумає” собі причину вашої пози «завмирання». Присядьте поруч з собакою, якщо виникла потреба залишатися на одному місці певний час.
Намагаючись якомога швидше пройти ділянку з чужою гавкаючим собакою - знайте, що це демонстрація Вашого страху та втечі від конфлікту. А значить - конфлікт Є ! Мозок собаки зафіксує ваші реакції і наступного разу прийме активну участь. Пройдіть “страшні метри” максимально спокійно та розслаблено, не дайте собаці “прочитати” просту щоденну ситуацію, як життєвий конфлікт червоної зони.

Всі, кого ви уникаєте - будуть прописані в списку “загроз”. Перебіжіть пару раз повз дитячої площадки з коротко підтягненим до себе цуценям - і не дивуйтесь, що через якийсь час при зустрічі дітей ваш чотирилапий занервує, а, можливо, і ошкіриться на галасливу дитину.
Собака - дзеркало нашої поведінки. Маркер наших дій та думок. Жива проекція внутрішнього світогляду.
Та не лише господар, а й інші тварини і люди з не меншою силою можуть формувати в собаки моделі поведінки та психологічних реакцій.
Свідомо користайтесь цим в своїх цілях, щоб закріпи потрібні спокійні реакції, навички соціалізації та правильну поведінку. З розумом обирайте «хорошу компанію» для свого чотирилапого. І не дивуйтесь, якщо Ваш пес за дві спільних прогулянки з «хуліганом» раптом навчиться рити ями, обгавкувати велосипеди чи боятись чоловіків з паличкою.
Існує море причин агресії та проблемної поведінки в собак.
Але наскільки величезним і багатоликим буде образ “Ворога” - це наша заслуга!
Ніщо не стається випадково, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо !

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

З циклу «Серце на двох».

ПРО МОКРЕ ЛІЖКО, "ВИНУВАТОГО" ПСА ТА МІФИ ПРО ДОМІНУВАННЯ

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog», експерт FCI-КСУ

Олександра Береговенко

• експерт  FCI (Federation Cynologique Internationale )  та експерт національної категорії КСУ (Кінологічна Спілка України);
  
• викладач у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій м. Гжицького 
• Сумський Націанальний Аграрний Університет  - спеціальність "заводчик-кінолог";
• ветеринар (Вишнянський коледж Львівського НАУ);
• спеціаліст з формування поведінки собак;
• розробник кінологічних методик, реабілітаційних та навчальних програм різних напрямків;
• ведуча семінарів та лекцій з психофізіології та формування поведінки собак;
• організатор проєктів розвитку та популяризації сучасної соціальної кінології;
• засновник та керівник центру соціальної кінології, професійного хендлінгу та виховання господарів собак  "Harmonic  Dog";
• керівник школи  розвитку, абілітації та реабілітації "Дитина та Собака"
• засновник громадської організації "Серце, єдине для Двох"
• власник розплідника породи чау-чау "Lemberg Chow"

Україна, м. Львів.

 Автобіографія.

Народилася 1977 року.

Освіта: вища – економічна, Львівський національний університет ім. Івана Франка.

В кінології з 1992 року.

Супутники всього життя – чау чау – одна з найскладніших примітивних порід собак, характером та поведінкою наближених до дикої природи. Власне їх породні особливості та складності стали відправною точкою всього наступного кінологічного шляху. Крім чау, в домі жили англійський мастиф та алабай.

Перші кроки та кінологічне навчання отримала ще в «останні дні» ДТСААФ.

З 1996 року член КСУ.

Початкове знайомство з європейською школою кінології та зоопсихологією відбулось наприкінці 90-х в Англії, коли навчалася в Лондоні.

З 1998 року ціленаправлено займаюся собаками з «проблемною поведінкою», собаками, що змінили господарів, та псами – претендентами на «присипляння». Так склалося, що тогочасна кінологія давала вкрай малі шанси таким тваринам повернутися до повноцінного життя серед людей.

1999 року у Львові була зібрана команда однодумців «Другий шанс» з реабілітаційної роботи в кінології, завдяки якій за наступні роки роботи кількість «врятованих» життів нараховувалась сотнями.

На початку 2000-х  був заснований приватний не племінний клуб Чау Чау «Со’Квонг», який ставив за мету об’єднати власників та цінителів породи. В «кращі» роки існування нараховував більше сотні членів, та організовував святкові зустрічі та показові виступи по 30-40 собак.

Фактично, саме ці роки вважаються моїм початком серйозної професійної роботи в кінології.

З 2005 року практична робота поширилась на міжнародний рівень, коли в співпраці з власниками розплідників та породних клубів були закладені бачення цілей та майбутніх методик.

Широкі зв’язки в Європі, тісні дружні стосунки із заводчиками, ветеринарами та кінологами допомогли сформувати інформаційну та практичну базу, яка стала основою мого світогляду.

Окремою частиною в кінології  є моя пристрасть до виставок собак.

В породних рингах з 1996 року. У переліку титулів наших собак не лише Чемпіони України та Інтерчемпіони, але і титули, які я ціную найбільше: Переможець монопородних клубів Чау Чау Італії, Угорщини, Німеччини.

Багато «крапок» в знаннях із зоопсихології, соціальної кінології та роботи з собаками були поставлені в Америці. Безцінна подяка за це друзям однодумцям: власникам розплідників, тренерам школи для собак поводирів в Нью Джерсі, та професійним хендлерам.

З 2013 року – організатор та керівник школи соціальної кінології, професійного хендлінгу та виховання власників собак «Harmonic Dog». Яка з часом виросла в великий навчальний центр. Цей освітній проєкт створений з метою наповнювати світогляди найновішими знаннями із соціальної та професійної кінології і допомогти створити справжнє комфортне життя з улюбленцями в умовах сучасного соціуму!

З 2016 року організатор та керівник Громадської організації «Серце, єдине для двох», основна ціль якої – підняття та поширення в Україні різних видів каністерапії високого професійного рівня. Цього ж року була заснована спеціалізована школа розвитку, навчання та реабілітації "Дитина та Собака", на базі якої проводяться навчання , заняття та робота з дітьми та підлітками.

Періодично друкуються статті, методики та рекомендації з виховної та реабілітаційної роботи в кінології, хендлінгу і каністерапії. Також розроблені п’ять широких кінологічних навчально-освітніх програм.

З 2016 по 2020 проведено понад 150 тематичних семінарів та лекції як на теренах України, так і за кордоном.

Готуються до видання перші частини книг «Серце на двох» та «Дитина і собака».

Навчальні та тестові програми успішно використовуються не лише в українських, але і закордонних зоозахисних організаціях та породних розплідниках.

----------------------------------

Сердечно дякую Друзям та неймовірним Людям мого життя за любов та  підтримку на кожному кроці !
Без Вас я б не пройшла цей складний шлях !
Безмежно дякую недругам за те, що не дозволяли зупинятись, наперекір всім вітрам !

Без Вас я б не зайшла так далеко ))))

Oleksandra Beregovenko

• expert of the FCI-UKU (Federation Cynologique Internationale-Ukrainian Kennel Union); 
  
• lecturer at the Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnology IM. Gzhitsky
• Sumy National Agrarian University : UKU breeder-cynologist;
• veterinarian (Vyshnia College of Lviv National Agricultural University (LNAU) ;
• dog behavior training specialist;
• developer of dog training methods, rehabilitation and training programs in various fields;
• conducting seminars and lectures on psychophysiology and formation of dog behavior;
• organizer of projects for the development and promotion of modern social cynology;
• center of social cynology and professional handling   "Harmonic Dog" ;
• Head of the development, habilitation and Rehabilitation School "Child and Dog "
  
• founder of the NGO "Heart, One for Two"
• owner of the "Lemberg Chow" kennel
  

Ukraine, Lviv. 

Born in 1977. 

Basic education: higher – economics, Ivan Franco National University of Lviv. 

FCI-UKU judge, UKU breeder-cynologist, Head of the School of Social Cynology "Harmonic Dog", Head of the School for Ability and Rehabilitation «Child and Dog», The founder and head of the "Heart for Two", owner of the "Lemberg Chow" kennel.

Engaged in cynology since 1992.

The satellites of all life – Chow Chow – one of the most complex primitive, close to wildlife, dog breeds. The specific features and difficulties of the breed became the starting point of the whole subsequent canine path. In addition to Chow, in my house also lived Mastiff and Central Asian Shepherd Dog. 

The first steps and cynological training received in the "last days" of DTSAAF. In the same years, the first cynological title of a judge was issued in the club "Tamerlan" after the collapse of DTSAAF.  

Since 1996, a member of the FCI-UKU. 

The initial acquaintance with the European school of cynology and animal psychology took place in the late 90’s in England when I was studying in London. 

Since 1998, Oleksandra had been engaged with dogs, which have "problem behavior"; dogs that changed owners, and dogs expectants for "euthanasia". The situation with cynology then was such that chances of living in such dogs were few.

In 1999, the team "Second Chance" was created in Lviv for rehabilitation work in cynology, thanks to which, over the years, the number of "worked out" lives has been accrued in the hundreds.

In the early 2000s, Oleksandra founded the private not breeding club Chow Chow "So’Kwong," which in its "best" years of its existence enumerated about 200 Chow and gathered 30–40 dogs in rings.

Since 2005, the practical work has reached the international level – in cooperation with the owners of kennels and breed clubs, the origins of various techniques and specializations have been laid. 

Wide connections in Europe and close friendly relations with breeders, veterinarians and cynologists have helped form the information and practice base that has become the basis of her worldview. 

A separate part in the cynology for Oleksandra is her passion for dog shows. In the breeding rings since 1996. Her dogs have titles not only the Champions of Ukraine and Interchampions, but also the titles that Oleksandra value most: the Winner of the Chow Chow Breeding Clubs of Italy, Hungary, Germany.  

Since 2013, the Head of the vocational school for social cynology, handling, psychology “Harmonic Dog”.  This is a professional cynology school, designed to fill world of people with the latest knowledge in social cynology and share the great experience of working with dogs in everyday life!

Since 2016, the Organizer and Head of the Public Organization "Sertse na dvokh" (Heart for Two). Its main goal is to raise and disseminate in Ukraine a professional canistherapy of different directions and tasks. 

Periodically published articles, methodologies and recommendations for educational and rehabilitation work in cynology, handling and canistherapy. Five broad cynological educational and educational programs have also been developed. 

From 2016 to 2020 more than 150 thematic seminars and lectures were held in Ukraine and abroad on the subject of psychophysiology of dogs, behavior formation, development and trainin. 

The first parts of the book "Heart for Two" and "The Child and the Dog" are being prepared for publication. 

Educational and test programs are successfully used not only in Ukrainian but also in foreign zoo protection organizations and breeding nurseries.