Всім хорошого дня !
Довгий час обіцяла своїм друзям написати докладнішу статтю про «Хепі Легси».
Та все бракувало часу. Однак, остання неприємна подія все ж таки підштовхнула мене здійснити обіцянку.
Пропоную інформаційну статтю для тих, хто справді хоче зрозуміти і відчути своїх собак, та глибше зануритись в світ професійної кінології.
Ця стаття буде дуже корисна як простим власникам і заводчикам, так і практикуючим тренерам, що зацікавлені в особистому розвитку та якісній роботі сучасними європейськими методами. І буде навіть в користь для тих, хто вперто стоїть на захисті своїх «хепілегсовських» вподобань через якісь власні інтереси чи брак глибших знань. Сьогодні наша кінологія активно розвивається і швидким темпом наближається до рівня Світової. Тому з кожним роком буде ставати все більше і більше власників собак, які будуть вимагати не швидкий результат , а якісні послуги спеціалістів. Саме це змусить вчитися, рости, ламати стереотипи тих, хто зацікавлений залишитись в системі.
З повагою, Олександра Береговенко!
Львів 2016
————————————————————
З циклу : «Серце на двох»
«Хепі Легси» – правда про злочин.
Напевно мало знайдеться кінологів, які б не чули про «Хепі Легси»*.
Їх широко рекламують в соціальних мережах, масово використовують в хендлінг-залах, продають заводчикам, рекомендують простим власникам. Ціла індустрія на пострадянському просторі пропонує «швидкий і легкий спосіб навчити Вашу собаку чудово та абсолютно нерухомо стояти в стійці».
Я ще якось можу зрозуміти, чому прості господарі собак, що не мають доступу до достатньо глибоких знань по психології та анатомії собак, приходять в тренінг-зали і використовують цей, відверто шкідливий для собаки, пристрій.
Але ніяк не можу зрозуміти, як наші кінологи та тренери не тільки допускають їх використання в своїх розплідниках чи на зайняттях по хендлінгу, а й активно пропагандують на семінарах.
Два дні тому, молода собака породи італійська левретка, яку вперше поставили на «Хепілегси», природно перелякалась, та дуже невдало зіскочила на підлогу. Враховуючи те, що тренер в хендліг залі, додумався поставити «хепілегси» на столик, собака зламала собі передню лапу.
Цей трагічний випадок став останньою каплею, що спонукала мене знайти час і написати статтю, щоб попередити та застерегти Вас від використання таких, та подібних їм речей в тренінгах собак. Бо всі розмови про користь та якість таких пристроїв – не більше ніж міф, розрахований на необізнаність людей та відсутність більш глибших знань в кінології.
Ця стаття буде містити деякі технічні психологічні та анатомічні поняття, але, надіюсь, і прості власники собак зможуть зробити для себе правильні висновки з поданої інформації.
Почну з базових знань анатомії, без якої хендлінг просто немає змісту, і перетворюється з дійсно професійного зайняття на просту бульбашку з мила.
Красива стійка собаки – природна, куражна, цілеспрямована та концентрована, впевнена, відкрито-розслаблена та, водночас, зацікавлено – підтягнута, в першу чергу формується двома складовими : психологічним та фізичним станом ( який без першої складової не можливий, навіть при ідеальній анатомічній будові).
Всі ми знаємо, як красиво вміють вставати наші собаки, коли бачать на горизонті кота, чи улюбленого господаря, іншу собаку, чи будь що дійсно цікаве та важливе для них. А от в рингах картинка вкрай рідко такою буває. Та якщо в одному проміжку часу собака може бути надзвичайно красивою, а в іншому – ні, то проблема не в ній, а в людях та обставинах, що її оточують. Хоча, сьогодні мова не про це…
Повертаюсь до стійки.
Собаки – це не жорсткий каркас з кісток, а пластичне живе сотворіння, де найважливішу роль в поставі та силуеті відіграють м’язи і зв’язки. Тому довжини шиї, лінії тіла та кути кінцівок – поняття дуже відносне та «гнучке» у всіх розуміннях цього слова.
Перше, та найважливіше, що формує зовнішній вигляд собаки – центр її ваги, який так само не є стабільним, а рухається вперед-назад, в залежності від життєвих ситуацій, думок, бажань та потреб тварини.
Зовнішні фактори можуть стати стимулом до зміни вісі центру ваги, але керуються і направляються ці зміни саме внутрішніми процесами – психологічно, в голові собаки. Як приклади: бажання руху чи різкої зупинки; зацікавленість чи навпаки – страх; втома чи надмірна активність; та багато інших факторів здатні суттєво перемістити важливу точку відліку, яка і змоделює осанку собаки.
Передбачаю Ваше запитання: До чого тут «хепі легси»? І чому працюють саме в «мінус» для собаки?
На перший погляд, здається, що результат можна отримати майже миттєво : собака стоїть і не рухається, деколи навіть не дихає лишній раз, така нібито слухняна та сконцентрована. Та насправді, цей видимий швидкий та легкий результат – лише красива обгортка для тих, хто не розуміє всіх внутрішніх процесів.
Тому і рекомендую Вам заглянути глибше:
«Хепілегси» працюють на одному із самих сильних інстинктах собаки : Інстинкт Самозбереження. Іншими словами : страх перед всім, що може загрожувати життю тварини.
Є такі поняття, як комфортний простір та комфортна висота для живої істоти.
Один з вимірів комфортного простору ( в розрізі елементарної площі) для собаки виміряється в її голові від подушечок лап до краю поверхні, за якою починається НЕ комфортна висота.
Наступною сходиною в психічних реакціях є більш жорсткіші поняття : критичність простору та висоти.
Всі ці поняття так само не є сталі : в різних життєвих ситуаціях пороги комфортності та критичності можуть збільшуватися чи зменшуватися.
Самі прості приклади для Вашого розуміння: якщо тварина не відчуває небезпеки, знаходиться в звиклому для себе середовищі, без зовнішніх загроз, сита, здорова, добре відпочила, та сама керує своїм тілом – розмір «К» порогів зменшується дуже сильно. Вовк може підійти до самісінького краю скелі і спокійно оглядати простір, зовсім не виявляючи ознаки напруження.
І навпаки : в незвиклому місці, в присутності чужих та незнайомих собак, примушена підкорятися чужим командам, змучена чи можливо навіть хвора, собака потребує великий простір для відчуття внутрішнього комфорту та захисту.
А от «Хепі Леси» власне ціле-направлено сконструйовані так, що немає навіть самих найменших допустимих меж зони Критичності, не говорячи вже про Комфортність. Іншими словами, собака бачить під собою пустку. Це надзвичайно сильній стресовий фактор, що спровокований своєрідним конфліктом між тактильними відчуттями та зором ( згадайте реакцію деяких людей на скляних мостах над прірвами, навіть враховуючи те, що людина розуміє процес і керує ним – це дуже показово тим відчуттям, що пронизують собаку)
Саме тому одні собаки на «хепілегсах» завмирають; їх дихання стає частішим, поверхневим, стресовим; всі м’язи напружені; лапи ставляться ширше, ніж зазвичай і дуже показово, що собака намагається розвести пальці в сторони і випустити кігті, щоб «вчепитись» в поверхню . Для неспеціаліста, це може здатися прикладом хорошої «статичної» стійки впродовж досить довгого часу, і, що головне для більшості, без додаткових зусиль зі сторони людей.
Або ж картина протилежна: в залежності від психотипу та темпераменту собаки, пес починає істерити, пручається, намагається зіскочити , нервово дихає, горбить спину, підтискає хвіст.
Для остаточного розуміння про що я говорю, перевірте самі – адже наші інстинкти діють однаково: поставте в центрі кімнати табурет і станьте на самий його край. Ще й потягніться вперед за уявним кусочком смаколика.
Як себе почуваєте? Комфортно? Розслаблено? Що хочеться зробити: вільно та приємно випрямитись, потягнутись вверх, можливо закрити очі, чи навпаки : максимально сконцентруватись та напружитись? Які думки літають?
Тепер уявіть, що цей табурет не у вас дома, а на вокзалі, посеред магазину чи в центрі школи на перерві. Тепер як відчуття? Є бажання вертатись в цю ситуацію?
А от собакам ще гірше ніж нам, бо на відміну від людей, вони не розуміють необхідності таких «вправ». Для них такі тренінги викликають шок і стрес, та абсурдні по своїй суті і мотивації.
Звичайно, за статистикою, серед тисяч, повинно знайтися декілька людей ( чи собак), для яких нічого вкрай особливого не буде, якщо стати на табуреті посеред Залу очікування Міжнародного аеропорту. І при цьому, вони можуть навіть грати на скрипці , співати чи танцювати. Так – довгі психологічні та фізичні тренінги роблять чудеса. Таку ж дію має генетично зламана класична робота інстинктів та природної реакції психіки.
Тому це в жодному разі не може бути виправданням використання «хепілегсів» в кінології – психологічно жорсткого стресового методу навчання простій справі для собаки : природно та красиво постояти в продовж якогось часу.
Є БЕЗЛІЧ інших способів, основаних на приємних та позитивних тренінгах, щоб навчити тварину декілька хвилин стояти нерухомо.**
Тепер трохи інформації для тих, кого цікавить не тільки психологічна складова, але і анатомія собаки.
Вище я писала про центр ваги собаки, який здатний суттєво формувати анатомічний силует тварини.
Так от, коли собака стоїть на «хепілегсах», вона підсвідомо боїться впасти ( на що і розрахована дія того пристрою) . І тому максимально перекидає вісь центру ваги ближче до закінчення спини. При цьому горбить поясницю, напружує м’язи тазу та черева, скошує круп, опускає або навіть підтискає хвіст, закладає чи рпускає вуха. Передні лапи або йдуть вперед, надмірно випрямляючи кути передніх кінцівок, або навпаки : собака намагається присісти і «провалює» перед і спину. Шия перенапружена, втягнута в плечі. А навіть якщо собака вже звикла до екзекуції чи настільки голодна, що тягнеться за смачним кусочком, то, витягуючи шию і голову, все одно ще більше блокує м’язи спини і випрямляє кути задніх кінцівок.
Теоретично, якщо витратити багато часу, делікатного вміння, глибокі знання по зоопсихології, та при певних вихідних робочих данних ( індивідуальна надстійка психіка та характер тварини ) в поєднанні з поступовими коротенькими тренінгами за продуманою програмою, можна привчити собаку стояти на «хепілегсах» в реально свобідній стійці. Хоча я, за всю свою величезну практику роботи з собаки в хендлінгу, жодного разу такого прикладу так і не побачила.
Для циркових тварин, де демонстрація анатомії та психіки не мають особливого значення, ще можна зрозуміти такий підхід тренерів. Але для шоу-хендлінгу, де є маса інших чудових вправ та методик, які гарантовано дають відмінний результат – це не припустимо, і є класичною ознакою не професіоналізму, а лише бажання надшвидкого результату, любою ціною, без переймань, що за ним стоїть.
Більш того, собаку яка була навчена, чи навіть декілька раз спробувала хепілегси, легко можна виділити в рингу (для мене, принаймні): ще довгі роки м’язова пам’ять моментально реагує на просту команду «стояти» скутістю певних мязів, напруженням і повною «відключкою» власного керування тілом. Собака в рингу нагадує ідеально чемного та покірного інертного ослика, без власних бажань та особистих ініціатив – не живий інструмент в руках людини.
І вже надзвичайно важко таку собаку навчити отримувати справжнє задоволення від робити в рингу та щиро довіряти господарю.
Знову ж таки, напевно десь можна знайти пару собак, що непогано виставляються і після таких шкіл. Але якщо так і здається власникам, то не означає, що вони змогли побачити глибше і далі, ніж паперовий сертифікат з титулом чи медальку за перемогу.
Все має свою ціну і далеко не завжди вона варто того.
Ми повинні нести відповідальність за все що робимо !
З повагою, Олександа Береговенко
Керівник Школи професійного хендлінгу та виховання господарів собак «Harmonic Dog»
—————————————-
P.S. Наша пострадянська кінологія, без сумніву, має багато затятих і щирих шанувальників тренінгів, що легко використовують багато інших методів примусу тварин : електрошокові ошийники, «строгачі», удавки, голод в декілька днів, хронічна ізоляція від людини, заборона спілкуватися з собі подібними, та в тому ж дусі. Можливо, в порівнянні, комусь здається що «хепілегси» «м’якші» і « не такі вже страшні». Але це лише для тих людей, для яких собака – інструмент. І вони не знають або свідомо не переймаються психікою та почуттями тих, хто не може сам себе захистити та відгородити, хто змушений жити за правилами сильнішого власника.
(примітка автора) «Хепілегси» – пристрій, який нібито вчить собаку виставкової стійки. Принцип дії: чотири підставки під лапи, маленьких по площі, але розташовані на достатній висоті від землі.
Собаку ставлять на цей «пристрій», виставляють лапи на тій ширині, яку вважає за потрібне власник чи хендлер. І собака повинна так стояти певний час ( деколи, вимагають і до 5 хвилин). Тренери мотивують використання «хепілегсів» тим, що ніби штучно вчать собаку тримати лапи на потрібній ширині та відстані. А «м’язова пам’ять» потім «змусить» тварину повторювати цю «стійку» в рингу.
** Особисто для мене, нерухома стійка в ЖОРСКІЙ СТАТИЦІ довгий час – це досить суперечливо, і підходить надзвичайно малій кількості порід собак. Але про це в інший раз, не в цій статті..