Заголовок. Психологічні зони тіла собаки

Підзаголовок. Зони агресії на швидке ураження та пошкодження. Зона довіри.

Вруб. В минулій статті ми детально розібрали формування зони Ритуальної (домінантної) агресії. Сьогодні торкнемося принципів формування зон агресії на ураження та пошкодження, а також зони «довіри».

—————————————–

На схемі № 1 позначені 12 інформаційно-психологічних зон тіла собаки, що діляться на три підкатегорії:
– зони агресії;
– зони намірів та індивідуальних взаємостосунків;
– зони гри, задоволення та розслаблення.

В свою чергу, психологічні «зони агресії» розділяються на три лінії:
– зона домінантної агресії (ритуальної агресії)
– зона агресії на швидке ураження (пряма загроза життю)
– зона агресії на пошкодження (небезпека здоров’ю та життю)

Нагадаю, що ритуальна агресія – це внутрішньовидова демонстрація фізичної та психологічної сили з метою перемоги над супротивником, але з мінімальними фізичними пошкодженнями з обох боків. Іншими словами: це «ментальна» бійка, мета якої не вбити, а досягти покори.
На противагу домінантної агресії, агресія прямої загрози життю має зовсім інші цілі – надати супротивнику серйозних пошкоджень для швидкого вбивства.
Варто зазначити, що зона домінантної агресії має зміст та активна лише у внутрішньовидових стосунках. На відміну від інших зон агресії, що «працюють» як і в середині виду, так і у міжвидових контактах.

До зон агресії на швидке ураження відносяться ділянки тіла, пошкодження яких найшвидше призведе до загибелі супротивника – це область горла та паху. Тут находяться великі кровоносні судини. Немає захисту внутрішніх органів кістками чи добре розвиненими м’язами. Шкіра найтонша, а шерсті – найменше. Травми цих ділянок зазвичай важкі чи навіть смертельні.
Примітка: в людей ці області мають таке ж значення. Тому наша психофізична поведінка дуже схожа з реакціями псових.
Різкий дотик чи фіксація зон агресії на ураження зазвичай викликає дві інстинктивних реакції – швидку захисну агресію у відповідь, або завмирання, як реакцію захисту від ще більшого пошкодження.
В некомфортному для себе середовищі, в станах тривожності, напруження, стресу чи недовіри, собаки особливо захищають зони на ураження, притискають хвіст, не повертаються задом до потенційної небезпеки, опускають морду, максимально прикриваючи горло.
В противагу «закриттю», демонстрація цих зон в процесі комунікації те ж інформативна: означає не бажання конфлікту, прагнення близького спілкування, схильність довіряти діям іншого учасника процесу.
Якщо собака відкриває та демонструє горло під час атаки супротивника, це підказує, що насправді в неї немає намірів реальної атаки, не вона є ініціатором такої ситуації, а її дії є або відлякуючими, або взагалі ігровими.
В противагу вищесказаного, якщо собака в контакті з людиною чи іншою твариною завмерла, опустивши не шию до землі, а власне лише морду щоб прикрити горло, та при цьому продовжує уважно дивитися на супротивника (така позиція голови створює враження погляду “з-під лоба”) – це сигнал її готовності до справжньої і швидкої атаки. Якщо при цьому вона шкіриться чи гарчить і починає рухатись у вашу сторону – пес готовий до дуже серйозної боротьби на ураження, а не лише до моменту демонстрації підкорення від супротивника.

Цю інформацію враховують тренери при формуванні завдань по соціалізації, роботі зі страхами та фобіями та в оцінці результатів тестування чи прогнозування поведінкових реакцій.

Методи дресури, що включають аверсивний вплив на зони агресії ураження (шия, пах) породжують важкі ситуативні чи хронічні стресові стани в собак, тактильні фобії, страх перед конкретною людиною; формують безпомічність чи тривожність, стають частою причиною переадресованої агресії, різко знижують загальну соціальність собаки та бажання співпраці з людьми.

Остання із психологічних зон з підкатегорії «зон агресії»- це так звана «зона агресії на ушкодження».
Вона осягає частини лап собаки від пальців і до ліктів чи, відповідно, колін. В дикій природі, пошкодження цих ділянок тіла відносяться до загрожуючих виживанню. І навіть якщо тварина не вмирає від самої травми в короткому часі, ризики залишаються величезні через тривалу втрату здатності результативно полювати чи захищати себе.
Багато власників помічали, що їх собаки відверто не люблять або просто терплять миття лап та обстригання кігтів. Хтось спокійніше реагує на фіксацію передніх кінцівок, і більше противиться, коли людина торкається задніх. Інші – навпаки.
Сумні історії про укус в руку чи лице після того, як дитина взяла собаку за лапу – також не рідкість. Тому в курс первинної тактильної соціалізації (до 75 дня від народження) обов’язково входять тренінги, що змінюють первинні інстинктивні реакції псових на інші, певною мірою навіть протилежні еволюційним, але бажані та взаємо комфортні в щоденній комунікації з людиною.

Розширюючи тематику, цікаво згадати про дві версії команди «дай лапу».
Перша: собака сідає, по команді підіймати передню лапу, яку людина фіксує в долоні і потріпує. Це поширений трюк, який не настільки «кумедний» як виглядає на перший погляд. В протоколах службової дресури, у зв’язці з командою сидіти, ця команда належить до групи цільових тренінгів, що навчали підкоренню фізичному та психологічному тиску від провідника, як необхідної навички для роботи.
Другий різновид команди «дай лапу» має інший «зміст». Мова про трюк, в якому собака сама торкається лапою відкритої долоні людини. При цьому її лапу не фіксують, і нагороджують за тактильний контакт.
Це навчання собака розуміє наступним чином: якщо ти щось хочеш отримати – штовхни людину лапою та отримаєш нагороду чи бажане.
На відміну від першого варіанту команди «дай лапу», цей трюк не несе психологічного дискомфорту чи тиску тварині, але має іншу негативну сторону: навчаючи собаку саме лапою просити бажане, ви вчите улюбленця активно використовувати лапи в процесі спілкування з людиною. Не лише в контактах з власником, але і з оточуючими, в тому числі дітьми. А ця модель комунікації далеко не завжди бажана в соціумі, подекуди навіть відверто неприємна чи конфліктна: людська шкіра, особливо дитяча, чутлива до кігтів собаки.

Отже, підведемо підсумки:
Особливості тактильної комунікації людей, особливо дітей, для собак у своїх проявах часто конфліктні. Обіймання за шию улюбленця, притискання та “потріпування” по холці, занесення руки над собакою, фіксація лапи – все це трактується твариною як пряма загроза.
І якщо в середині сімейних стосунків ваш пес в різній мірі готовий терпіти такі прояви спілкування, то його реакція на чужих може бути неочікувано різкою чи навіть відверто агресивною.
Щоб запобігти цьому, є десяток цільових тренінгів по соціалізації, мета яких переформатувати природні рефлекторні реакції самозахисту на ігнорування тактильних подразників. Ці навчальні програми мають бути в обов’язковій програмі заводчиків по первинній базовій соціалізації цуценят за напрямком тактильних контактів та спілкування.

Для прикладу, один з таких тренінгів: «реакція на неочікуваний дотик».
Завдання цього тренінгу: змінити природню захисну реакцію самозахисту на соціальну реакцію інтересу. І якщо в житті собаки станеться ситуація, що хтось раптово та неочікувано торкнеться собаки (інша собака, діти, перехожі), ваш пес відреагує не рефлекторно різкою негативно відповіддю, а позитивним зацікавленим інтересом.
Коли цуценя чи молода собака на вас не дивиться, не помітно для нього візьміть в руку корм чи смаколик, нахиліться та мовчки торкніться якоїсь частини тіла улюбленця, найкраще – боку, стегна чи плеча.
Дотик в жодному разі не має бути занадто різким, гострим чи больовим. Так само не вірно торкатися ледь-ледь та лише шерсті. Ваш дотик має бути чітким та коротким, але м’яким. Ніби ви торкаєтесь когось за плече, щоб спитати: «як знайти дорогу?».
Коли у відповідь на дотик пес поверне голову у ваш бік – мовчки віддайте йому ласощі. Не хваліть емоційно голосом чи погладжуваннями, не продовжуйте спілкування з улюбленцем далі. Ми тренуємо не безпосередню тактильну комунікацію, а відпрацьовуємо найгостріше питання тактильних фобій та інстинктивного самозахисту – реакцію на неочікуваний дотик.
Як нічого не було, перейдіть до своїх буденних справ. Повторюйте в різний час, за різних обставин.
Не виключено, що у відповідь на ваші перші неочікувані дотики собака здригнеться чи відсахнеться. В такому разі наступну спробу зробіть м’якше. Також погано якщо пес взагалі не реагує на дотик. Це говорить про тактильну блокаду через певні психологічні проблеми.
Увага !
Цей тренінг розпочинається не з зон агресії, а з зон гри. На початку процесу навчання уникайте холку, шию, задню частину стегон, лапи нижче ліктя та коліна. Лише тоді, коли ваш улюбленець на неочікуваний дотик почне відповідати чітким позитивно – зацікавленим бажанням продовження контакту, включайте в програму навчання зони агресії.

Для хорошого формування навички, достатньо впродовж дня 8-10 раз провести тренінг під час активного стану собаки в дома, стільки ж на прогулянках, та двічі – під час відпочинку чи навіть сну. Особливо корисно – в незвичних для улюбленця ситуаціях, коли собака в більшому напружені.
Важливо розуміти, що забагато – тут те ж не добре. Нервова система не має бути в напрузі та постійному очікуванні чогось.
Якщо у вашому домі є діти, формування позитивної реакції на неочікуваний тактильний контакт з ними обов’язковий до відпрацювання. Безумовно, тренінг проводиться під повним вашим контролем та за детальних пояснень дитині правил «гри» і попереднього «відпрацювання» на батьках.
Тривалість активних тренінгів залежить від віку та індивідуальних характеристик улюбленця – це може бути і декілька днів, і декілька десятків. Та навіть сформувавши вірну реакцію, час від часу повторюйте тренінги, щоб надійно підкріпити отриманий позитивний результат.
Згодом, коли побачите чіткі зміни у відповіді собаки, попросіть друзів, чужих людей та дітей допомогти вам розширити потрібні соціальні реакції.
Увага! Зверніться до спеціаліста по корекції поведінки, якщо пес взагалі ніяк не реагує на ваш дотик (глибоке завмирання), чи різко розвертається у відповідь, «шкіриться» або гарчить, сильно лякається та навіть втікає від вас.


Перейдемо до наступної підкатегорії – зони намірів та індивідуальних взаємостосунків. До них відносять так звані:
– зона довіри;
– зона запиту на контакт;
– зона пізнання та намірів близького знайомства;
– зона запиту на тісне спілкування;
– зона демонстрації внутрішнього (демонстраційно добровільного) підкорення;
– зона демонстрації зовнішнього (під тиском) підкорення;

Дуже цікаво сформувалась зона довіри. Анатомічно ця зона збігається з лобом собаки, переніссям та очима. Дозволивши комусь торкатись цієї області голови, собака частково або навіть повністю втрачає візуальний контроль над ситуацією. Що може мати неприємні для неї наслідки та навіть загрожувати життю.
Зона довіри відноситься до тих, що за певних умов здатні повністю зчезати чи відновлюватись за потреби.

Хочете простим тестом перевірити, на скільки глибоко довіряє вам улюбленець? Наскільки він готовий «сліпо» слідувати за вами навіть в ситуаціях, коли інстинкти будуть його зупиняти? Наскільки ваше рішення буде прийняте собакою з довіри до його вірності, а не зі страху перед покаранням за непослух? Наскільки пес відчуває себе захищеним в присутності господаря?
Забігаючи наперед, варто зазначити: любов до вас та довіра до ваших дій та рішень – зовсім різні речі.
Собака може дуже любити господарів, але з певних причин чи помилок в процесі виховання та спільного життя, не достатньо довіряти своїм близьким. Буває і навпаки: пес довіряє діям та рішенням людини, але це ще не означає, що він її надзвичайно любить. Як приклад: ви також довіряєте своєму стоматологу, але це не гарантує любов до нього. І при всій любові до батьків, ви довірите їм лікувати ваші зуби лише за умови, що вони хороші стоматологи.
Отже, тест на довіру до дій та рішень власника:
Підійдіть до собаки, яка стоїть (не лежить і не сидить!). Не давайте жодних команд та нічого не говоріть. Інакше це буде тест не на довіру, а на послух командам та вимушеному підкоренню дій людини. Не різко нахиліться і закрийте долонею очі улюбленцю.
Далі можливі п’ять варіантів розвитку подій:
1. Собака спокійно залишається стояти, навіть якщо ваша долоня повністю «лягла» на голову, закривши очі. Хвіст та вуха зовсім злегка рухаються. М’язи шиї, попереку та живота розслаблені.
2. Собака злегка намагається уникнути тактильного дотику, виглядає із-під ваших рук, активніше вихляє хвостом, можливо облизується, подає свій центр ваги назад, але явно не відходить. При повторній спробі може навіть залишитись під вашою рукою протягом короткого часу.
3. Собака чітко уникнула контакту з рукою, відступила крок назад чи в бік.
4. Собака завмерла під рукою. Хвіст не рухається, вуха злегка чи навіть сильно притиснуті до голови. Живіт – підтягнувся, поперек – напружився.
5. Собака атакує протягнуту до її голови руку.
Тепер оцінимо результат :
Варіант 1. Як ви здогадалися, собака повністю вам довіряє і з готовністю демонструє це, спокійно дозволивши торкнутись зони довіри. Вона знає, що навіть коли сама не контролює ситуацію – з вами їй нічого не загрожує, а ваші рішення їй завжди на користь.
Варіант 2. Довіра є, але не у всіх випадках і не при всіх подразниках. В одному середовищі (ваш дім, наприклад, парк, ліс) собака згідна віддати ситуацію під ваш повний контроль. Але якщо оточення буде інше (натовп людей, інші собаки, галасливі діти, центр міста, близькість шумного транспорту) – ваш улюбленець буде схильним приймати рішення самостійно і далеко не факт що його інстинктивні дії співпадають із вашими бажаннями.
Варіант 3. На жаль, довіри до ваших дій та рішень не достатньо, щоб собака поклалася на вас та віддала ситуацію у «ваші руки».
Варіант 4. Ви спостерігаєте завмирання. Хоча собака залишилась під вашою рукою, але мова тут не про справжню довіру, а лише про підкорення діям людини. Іншими словами, вона добре навчена підкорюватись ситуаціям з яких не бачить виходу.
Варіант 5. Цю поведінку я коментувати не буду – тут все зрозуміло і без пояснень.

Довіра до власника – це набутий елемент взаємостосунків. Його можна сформувати та закріпити навіть у старшому віці. А можна і втратити, зробивши декілька серйозних помилок у вихованні чи комунікації.

До речі, жест коли собака мордою «пірнає» під вашу долоню, чи головою втискається між ваші ноги – говорить про демонстрацію її бажання та готовності довіряти вам. І не завжди улюбленець хоче продовження спілкування у вигляду тактильної ласки чи обнімання. В моїй практиці зустрічались собаки, які лізли мордою під руку господарю, але якщо їх починають гладити чи обнімати – різко відходили чи навіть гарчали. Власники здивовані та вважають що собака поводить себе неадекватно, бо сама ж просила «тактильної любові». Та насправді зміст запиту тварини до людини був інакший.

В наступній статті перейдемо до обговорення зони запиту на контакт, пізнання та намірів близького знайомства; запиту на тісне спілкування; демонстрації добровільного покорення та зони демонстрації зовнішнього підкорення ( вимушеного, під тиском).