Олександра БЕРЕГОВЕНКО, керівник Центру соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog»
Вруб. Страх – негативний емоційний процес, зумовлений загрозою реальної або передбачуваної небезпеки. Певною мірою, це нормальне почуття, сформоване інстинктом самозбереження. Адекватна обережність – як початкові сходинки страху – мінімізують неприємні чи небезпечні життєві ситуації та стають позитивною ознакою для виживання індивідуума. Але надмірна чи хронічна боязливість переводить організм у постійний стан тривоги, хронічного стресу та інших деструктивних реакцій.
Фобія – це вже патологічний стан страху, глибокий, нав’язливий, непоборний, однозначно важкий та руйнівний для психіки.
Одна з моделей класифікації страхів поділяє їх на візуальні, тактильні та звукові. Якщо ж серед цих видів провести градацію відповідно до складності подолання – візуальні побороти найпростіше. Наступні за ступенем важкості – тактильні – зі своїми законами та особливостями в роботі. І найскладніші для корекції – звукові.
Сьогодні хочу звернути вашу увагу саме на звукові фобії, щоб уникнути болючих помилок у вихованні цуценят.
На відміну від зорових фобій, де собака диференціює чіткі обриси та маркери, в оцінці звуків окреслюються лише межі певних звукових діапазонів.
Посилює складність подолання звукових фобій ще одна особливість: схильність швидко об’єднувати схожі звуки в єдиний тривожний спектр. Іншими словами, через брак чіткої окресленості мозок добирає та маркує як загрозу ще десятки звуків, схожих на основний первинний подразник. І кожного дня фобія збільшується як сніговий замет. Саме ця властивість ускладнює подолання звукових фобій і інколи взагалі унеможливлює повне уникнення страху в собаки.
Має свої властивості ще одна цікава ознака генетичної оцінки звуків: типові для виду, та нетипові. Для жителів пустелі шум водоспаду буде вкрай не звичним. Так само як і шум лісу для мешканців Арктики. Зрозуміло, що страх чи фобія швидше сформуються на нетипові звуки, ніж на ті, що є нормою в повсякденному житті.
Зі становленням людської цивілізації долучилося ще й поняття неприродних звуків. До цієї категорії належить звук електроструму, що частково нагадує звук розряду блискавки, але має суттєві відмінності. Сам по собі звук блискавки – один із найнебезпечніших природних сигналів і на генетичному рівні є підставою для сильних страхів.
Довготривалого електричного розряду в природі не існує, тому його звуки страшніші, ніж ефект грози. Це пояснює всім відому реакцію собак на звук електрошокера – різкий страх та втечу.
Особливо глибокі фобії здатний формувати звук металу. Чистого металу в природі не знайдете. Тому металеві звуки завжди викликають стривоженість та різкий переляк наших улюбленців. З огляду на їх нетиповість та неприродність іноді достатньо разового негативного життєвого досвіду, щоб мозок собаки почав швидко формувати страх та важку фобію.
Соціум людей перенасичений звуками металу: щоденний побут, машини, громадський транспорт, ліфти, двері, металеві баки та тисячі інших предметів, які формують звукові фобії.
Після запуску негативного процесу обов’язково спрацьовує накопичувальний ефект, і потрібно лише кілька місяців, щоб собака з простого остраху набув широкої звукової фобії, боязливості та стресовості навіть у місцях і ситуаціях, які раніше були для нього комфортними.
Напевно, багато хто знає про поширений метод корекції поведінки собаки, в якому рекомендують кидати металеві ключі, банки чи нашийник в бік собаки, що виконує якусь небажану дію. Недивно, що така методика діє миттєво, бо власне її фундамент закладений на глибокому генетичному страху. Та вкрай мало хто замислюється, що таке покарання провокує незворотний процес формування глибокої звукової фобії, яка через кілька місяців може проявитися напругою та острахом до всього, що належить до діапазону металевих звуків.
Через це карати звуками – одна з гірших порад у навчанні чи корекції поведінки собаки.
Навпаки, щоб виховати високо соціального собаку, ще від заводчика потрібно цілеспрямовано тренувати ігнорування найширших звукових подразників. Лише такі ранні тренінги дають можливість запобігти та максимально блокувати формування звукових фобій у дорослих собак.
Врахуйте, що малі цуценята та підлітки ніби маскують та мінімально демонструють більшість внутрішніх станів. Це одні з базових механізмів виживання та розвитку особистості. Тому переважна більшість проблем поведінки мало чим проявляється раніше 8-10 місяців. Тому не втрачайте час використати всі можливості для формування правильних реакцій собаки на звукові подразники.
Основні помилки при тренінгах:
– Карати собаку будь-якими звуковими чи шумовими ефектами, окрім самого голосу власника. Пояснення: За потреби для коригування небажаної поведінки використовуйте голосові команди: «ні», «не можна», «стоп» чи «фу». А кидання ключів, інших предметів, плескання в долоні може розпочати формування страхів чи фобій, про які ви навіть не здогадуєтесь;
– Тренувати реакцію більше ніж на два різних звуки за одне тренування. Пояснення: Протягом дня варто три-чотири рази провести короткі тренінги ігнорування голосних чи різких звуків собакою. Проміжок часу між завданнями має бути не менше однієї години. Повторювати звуки слід не більше трьох разів;
– Проводити тренінги відразу після активних ігор, коли нервова система собаки ще знаходиться у збудженому стані. Пояснення: Дайте улюбленцю достатньо часу, щоб заспокоїтись та стабілізувати нервову систему, і лише тоді почніть ваші заняття;
– Заохочувати пса смаколиком у моменти збудження та гострої реакції психіки після появи звукового подразника. Пояснення: Обов’язково дочекайтеся часу (за ситуацією, це можуть бути секунди чи навіть хвилини), коли після почутого звуку собака заспокоїться та знову повністю сконцентрується на вас. І лише тоді дайте смачний шматочок. Заохочення за хвилювання та пошук подразника лише підсилить майбутню емоційну реакцію;
– Надто емоційно хвалити собаку, який вдало проходить тренінги. Пояснення: наша мета – навчити улюбленця спокійно ігнорувати звукові подразники, і це стане важчим завданням для пса, якщо власник сам занадто схвильований;
– Зупиняти будь-яку дію чи заспокоювати собаку шиплячими звуками «шшшшш…», «чччччч…». Пояснення: Шиплячі звуки належать до природних звуків страху та мають глибоку еволюційну основу остраху як захист від потенційно небезпечних істот для псових – змій та комах. Їх імітація та використання людиною мають бути свідомими та мотивованими.
Наприкінці варто звернути увагу, що звукові фобії можуть формуватися як окремо на різкі чи гучні звуки, так і стати наслідком низької стресостійкості до тривалого шумового навантаження. Неправильно оцінена ситуація та невірно підібрана методика подолання страхів можуть не лише не допомогти, але і підсилити їх до рівня фобій та хронічної тривожності.
Про зорові та тактильні фобії поговоримо наступного разу.