Знайомство та спілкування дітей та собак.
Формуйте в дітей не страх, а відповідальність та розуміння
«Не чіпай! Він тебе вкусить!»: саме цю фразу батьків звично чути у відповідь на інтерес чи спроби контакту їхніх дітей із собаками.
З одного боку, заборона спілкування з незнайомою нам твариною має розумні підстави: без попереднього запиту та дозволу від власника, торкатися чужого собаки, як і чужої дитини – не треба! З міркувань безпеки та соціальної взаємоповаги, батьки повинні контролювати бажання чи дії своїх дітей.
Та, на жаль, у прагненні зупинити дитину, свідомо чи несвідомо, деякі дорослі починають формувати в малюка глибинні страхи та фобії.
Для малої дитини її батьки – дзеркало світу, призма, через яку сканується «добро» та «зло».
Доки особистість ще не сформована, не має власного життєвого досвіду та компенсаційних механізмів, дії та слова батьків глибоко фіксуються в дитячому мозку, формуючи базу майбутнього світогляду.
Усе що ми робимо, навіть мимоволі, обов’язково має свої наслідки. І проста, на перший погляд, фраза: «Не чіпай! Він тебе вкусить!» сформує у вашого малюка тривожність і страх уже через два-три повторення життєвих ситуацій. Залишиться небагато тих, хто докладе зусиль, щоб самостійно побороти дитячу фобію в дорослому віці.
Отже, якщо ви свідомі батьки, і прагнете навчити дитину правильним реакціям під час зустрічі з собаками, у вас є два шляхи:
- перший, якщо ви не проти вироблення правильної комунікації дитини та собаки;
- другий, якщо контакт для вас із певних причин неприпустимий.
У першому варіанті пропоную батькам навчити дитину простому алгоритму дій із шести кроків, що легко закладе правильні ритуали знайомства та культурну базу.
Крок 1: Зменшити можливу конфліктність ситуації ( перестати бігти, кричати, махати руками, робити різкі рухи);
Крок 2: Дотримуючись оптимальної дистанції (2-3 метри), спитати дозволу у власника пса: «Чи можна погладити вашого собаку?»;
За умови заперечної відповіді спокійно пояснити дитині, що цей собака боїться діток і, щоб не налякати його ще більше, ви не будете його чіпати. Пообіцяйте, що ви обов’язково зустрінете іншого домашнього улюбленця, який радо погодиться на спілкування.
Крок 3: За умови отримання ствердної відповіді, правильно подати запит на контакт у бік собаки (не підходячи впритул до тварини, присядьте, протягніть свою руку в бік собаки долонею вверх; запропонуйте дитині зробити те саме)
Крок 4: Продовжуйте тактильний контакт із собакою, лише за умови, якщо пес самостійно відповів на ваш запит, підійшовши до вас впритул. У цьому випадку ви можете погладити бік чи груди собаки, уникаючи голови, верхньої частини шиї та холки тварини і не допускаючи обнімання чи фіксації тіла собаки з вашого боку чи з боку дитини.
Крок 5: Почніть грати у гру: «три дотики» (після того, як дитина тричі погладила чи торкнулась собаки, делікатно притримайте її ручки, нагадавши правила гри. Трошки відстороніться від тварини та зробіть паузу в тактильному контакті. Якщо пес знову самостійно підійде до дитини – тактильне спілкування можна продовжувати. Якщо ж собака залишиться на певній відстані від вас і не виказує бажання до подальшого контакту – його варто завершити);
Крок 6: Обов’язково подякуйте, а ще краще – винагородіть дитину за старання та правильну поведінку.
Цей нескладний алгоритм батьківських дій зведе до мінімуму будь-яку конфліктність між вашою дитиною та чужим собакою, навчить правильної комунікації та подарує позитив усім учасникам приємного спілкування.
Якщо з певних причин ви категорично не хочете, щоб ваша дитина спілкувалася з чужим собакою, усвідомлюючи водночас, що відсутність навчання правильної комунікації з тваринами в майбутньому сформує обережність чи навіть страх до цих домашніх улюбленців, зупиняйте інтерес і спроби дитини тактильної комунікації не словами «Він тебе вкусить!», а мотивацією: «Песик нас не знає. Він боїться діток і ми можемо його налякати ще більше. А ми не ображаємо тих, хто слабший та беззахисний!»
У такому випадку ваша дитина вчиться не боятися собак, а співчувати їм. Вона не буде перебувати в тривожності чи навіть в агресивному самозахисті під час майбутніх зустрічей, а, навпаки, зможе спокійно оцінювати ситуацію, враховувати та поважати потреби інших.
І справа не в самих собаках – на жаль, в нашому суспільстві вони звикли терпіти та підкорюватись людині. Питання в тому, що саме така модель стосунків буде сприйматися дитиною в дорослому віці як норма в стосунках зі своїми рідними та батьками, коли вони будуть фізично чи психологічно слабші або залежатимуть від допомоги власних дітей.
Існує ще один, безцінний, бонус за ваші знання та вірні зусилля: якщо колись станеться неприємна ситуація і якийсь собака відреагує на вашого малюка гарчанням чи гавканням, в дитини не залишиться шлейфу страху й образи.
Зверніть увагу, чи собака, з якою знайомиться ваша дитина, не зафіксована своїм власником з допомогою повідка чи командою «сидіти».
Примусова фіксація тварини змушує її терпіти ситуацію, і не залишає вибору в разі випадкових неприємних для неї дій.
Якщо ж собака на вільному повідку і має можливість вибору – в разі якоїсь негативної ситуації вона просто відійде від вас чи дитини, уникнувши конфлікту, чим покаже Вам знак, що контакт чи його продовження їй не бажане.