Вруб. Цього разу мова піде про найпопулярнішу гру для собак – «гру в перетягування», про користь чи шкоду якої постійно ведуться розмови та навіть гострі суперечки. Тема дійсно важлива і неоднозначна, незважаючи на свою простоту.
Щоб зрозуміти, де прихована «істина» – пропоную розібратись, з чим саме ми маємо справу.
Гра – потужний природній елемент навчання, набору необхідних навичок та формування життєвого досвіду.
Саме тому складні поведінкові інстинкти мають власні ігрові моделі, мета яких – опрацювати навички особистості до найпродуктивніших дій задля забезпечення виживання в дорослому житті.
«Гра в перетягування» – це частина ланцюга однієї з ігрових моделей базовоих інстинктів, що відповідає за виживання особистості. Мова йде про інстинкти харчування та полювання.
Ігрова модель харчового інстинкту найпростіша серед інших.
Її завдання – навчити молодого собаку вміло знаходити потенційну здобич, відстежувати та наздоганяти, утримувати, вбивати, щоб згодом з’їсти.
«Гра в перетягування» – це імітація боротьби та фіксації «жертви», відрізок ланцюга в частині «тримай».
Паралельно, як один з інструментів виживання виду, еволюція створила «психологічні блоки». Це глибокі інстинктивні процеси, що зупиняють певні дії, запускають гальмування та виступають блокаторами якоїсь поведінки. Частина з них – вроджені, інша – набуті завдяки традиціям роду і виховання та власним життєвим досвідом.
В контексті полювання на здобич тварини також мають пріоритети та «психологічні блоки». Людям в цьому питанні пощастило – за невеликим винятком для більшості земних хижаків ми не є об’єктами полювання, навіть якщо ми легша здобич, ніж їх видотипова. Для прикладу: вовк буде уникати людини, хоч фізично справитися з нами набагато простіше, ніж з лосем.
Під час гри, коли собака вчиться щось фіксувати та відстоювати як власне, виробляється не лише навички фізичної боротьби, але і знімаються певні психологічні бар’єри та дозволи, кому можна прямо протистояти.
«Гра в перетягування» (фізична боротьба за ресурс) – належить до високо «адреналінових» зі всього ігрового ряду.
Добре відомо, що адреналін спричиняє збуджуючу та стимулюючу дію на організм, а пізніше – розслаблення та стан фізичного задоволення та ейфорії. Тому однаково «подобається» всім: і собакам, і людям.
Як своєрідний природний наркотик за певних особливостей нервової системи адреналін здатний швидко спричинити залежність, з постійною подальшою потребою збільшення «порції».
Саме тому собаки так люблять і охоче пропонують «гру в перетягування» та всіма способами намагаються хоч на коротку мить поборотися з нами. І люди, особливо діти та підлітки, із задоволенням долучаються до процесу фізичної конкуренції за «здобич».
Зверніть увагу, що відношення до «домінації», статевої чи видової, «гра в перетягування» не має! Так само як і до слухняності собаки взагалі. Це черговий міф, що сформувався на недостатніх знаннях психофізіології формування поведінки. І якщо пес грається з господарем «в перетягування», це не означає, що він «домінує» чи буде «домінувати» в майбутньому.
І хоча мова про «домінування» не йде, все ж у «грі в перетягування» є свої підводні течії.
В житті поруч з людиною собака виконує багато ролей та функцій. Є кілька напрямів кінології – різні за завданнями та кінцевою метою. В кожному необхідно використовувати свої інструменти для формування світогляду собаки.
«Гра в перетягування» обов’язковий елемент виховання та навчання для собак службових і мисливських порід певних робочих напрямків.
Але в тренінгах службової кінології акцент робиться на готовність протистояти людині, а в мисливстві – тварині.
У випадках тренінгів на захист та охорону «гра в перетягування» чудово знімає природні психологічні блоки перед людиною та готує собаку впевнено і швидко переходити в атаку на супротивника.
При всьому позитиві, професіонали чудово розуміють з чим мають справу. Тому навіть в їх роботі «гра в перетягування» – не бездумна забава, а має правила: чіткі маркери початку та кінця, вхід у фізичну боротьбу лише за ініціативою провідника, контроль збудження та поведінки тварини,
На противагу, для собак пастуших порід ця гра не є бажаною, за чим уважно стежать обізнані заводчики. Зрозуміло, що робочий пес повинен направляти стадо власними рухами, голосом чи легким підкушуванням (частина ланцюга ігрової моделі: направляй, керуй), але ні в якому разі не «висіти» на худобі, фіксуючи її зубами, спричиняючи паніку та афективні стани.
В кожному напрямі кінології є свої особливості та нюанси, знання яких ми називаємо професіоналізмом.
Як найактуальніше для сьогодення – пропоную подивитись на «гру в перетягування» в розрізі соціальної кінології: для собак, які є членами звичайних сімей, живуть поруч з нами в густонаселених містах за законами активного сучасного соціуму.
Отже, що ми бачимо, якщо перед нами ігрова пара: «собака – собака».
Оскільки імітація конкуренції за / із «здобиччю» – інстинктивна та видотипова гра для псових, зазвичай жодних проблем не має виникати.
Та, на жаль, буває, що в реальному житті забави «в перетягування» приносять більше негативних, аніж позитивних наслідків для нервової системи вашого улюбленця.
Для запобігання дистресу чи формування адреналінової залежності рекомендую звернути увагу на такі прояви:
- під час перетягування предмету собаки сильно гарчать, вздовж всієї спини піднімається шерсть;
- після гри ви помічаєте тремор окремих м’язів (зазвичай – лап);
- в процесі чи в кінці гри хтось із собак може переключитися з іграшки на атаку іншого пса (не обов’язково на ігрового партнера, а й на будь-якого в межах досяжності);
- після гри з іншими собаками ваш пес не може заспокоїтись понад 5 хвилин, скаче, крутиться на місці, гавкає чи скавулить;
- повернувшись додому, ваш пес протягом півгодини та більше не може розслабитись і лягти відпочивати;
- після гри собака незвично багато, довго та жадібно п’є воду;
- відразу після гри чи впродовж кількох годин після неї ваш улюбленець (за умови, що немає проблеми зі здоров’ям та паразитами) трусить головою, ніби щось сталося з вухами, чухається в області голови і шиї, кусає лапи чи хвіст;
- після «гри в перетягування» з іншими собаками, пес важко концентрується; виглядає розгубленим; довго чи взагалі не переключається на іншу запропоновану вами дію; не реагує на оклик та запит спілкування зі сторони господаря.
Якщо ви помітили будь-які із зазначених мною моментів, варто відкоригувати високоемоційне спілкування вашого собаки.
Можливо, вам необхідно зменшити час гри чи змінити «супротивника», стабілізувати емоції улюбленця частим переключенням на інші, альтернативні по суті, дії. І це не має бути гра з пулером, біг з собаками чи стрибки, що є продовженням збудження тварини. Зробіть більшим акцент на пошукові та логічні завдання, спільне проходження смуги перешкод, виконання фізичних вправ на розслаблення та гнучкість.
Якщо ж і ці запобіжні дії не допоможуть контролювати рівень перезбудження, стресу та емоційний стан собаки – відмовтеся або зведіть до мінімуму адреналінові розваги. Інакше можливі серйозні негативні наслідки.
Наступний варіант – ігрова пара: «собака – доросла людина».
Це вже зовсім інша комунікація та стосунки, які повинні пройти всі оцінки доцільності та наслідків. Тим більше, що альтернативних розваг та спілкування з собакою є безліч.
Власник повинен розуміти, що дозволяючи псові фізичну боротьбу з людиною як гру, тим самим дає дозвіл на майбутнє використання цього ж методу у вирішенні будь-яких складних ситуацій з людьми. І не обов’язково із самим власником – через любов та повагу собаки до лідера, конфлікту скоріш за все не станеться, та інші люди в очах вашого собаки не користуються тими ж «привілеями».
Так само формування впевненості в можливій прямій конкуренції з людиною, чим є «гра в перетягування», може зіграти погану роль в моментах швидкої слухняності собаки психологічно слабких членів сім’ї: дітей, підлітків, неповносправних чи хворих, людей похилого віку.
Тому добре подумайте та оцініть ризики і варіанти розвитку подій. Виховання і світогляд вашого собаки не повинні стати проблемою для когось із оточуючих.
У разі якщо супротивники в грі – дитина та собака, оцінка ситуації буде однозначна та без варіантів.
В стосунках собак та дітей не припустима ніяка фізична конкуренція! Це не лише потенційно небезпечно, але й високо травматично.
Навпаки, в процесі виховання цуценяти власник зобов’язаний прослідкувати, щоб у собаки надійно закріпився психологічний блок боротьби з дитиною за допомогою зубів та фізичної сили. З точки зору пса немає різниці між дозволом грубо забирати з дитячих рук свою іграшку чи якусь іншу, що належить дитині. Для собаки вони однакові.
А через те, що «гра в перетягування» рівноцінно подобається як вашому улюбленцю, так і самій дитині, батьки мають бути наполегливі в своїх поясненнях неприпустимості таких забав обом сторонам.
Як противагу запропонуйте дітям гру з собакою в «принеси», «шукай», варіанти логічних та пошукових розваг, спільне проходження смуги перешкод.
Наприкінці нашої теми, як зразок свідомого використання ігрових моделей та природних методів формування поведінки, хочу навести приклад застосування «гри в перетягування» для формування впевненості у собак, які нерішучі чи обережні в спілкуванні з людиною.
Але зверніть особливу увагу, що використовувати цей метод не можна з собаками, які сильно бояться людину. Бо зняття психологічного блоку атаки людини без зняття страху перед нею може завершитись негативними конфліктними результатами. Тому спеціалісти використовують стимулювання впевненості через ігри прямої фізичної конкуренції лише з тими собаками, що демонструють людям підкорення та глибоке завмирання у разі тиску чи конфлікту.
Отже «гра в перетягування» – це лише інструмент. Як і будь-який інший, він може завдавати користь чи велику шкоду. Бо проблема не в самому інструменті, а в знаннях та усвідомленні мети того, хто його застосовує.
Олександра БЕРЕГОВЕНКО, керівник Центру соціальної кінології, професійного хендлінгу та виховання власників собак «Harmonic Dog»
Львів, Україна, 2020