Невід’ємна частина щоденного життя людей та собак сучасних міст – дороги та машини. Частина, що одночасно з вигодами та користю, містить певні загрози та інколи відверту небезпеку. Тому кожен з нас змушений знати правила та мати добре вироблені моделі поведінки.
Як зазвичай середньостатистична людина з собакою переходить дорогу?
Уявимо звичну картину, в якій щодня самі беремо участь чи спостерігаємо зі сторони:
Пішохід із собакою йде по тротуару, спокійно веде на повідцю чотирилапого улюбленця.
В якийсь момент наближається до місця, де планує перетнути дорогу. По команді “поруч” чи механічно вкоротивши повідець, притягує собаку до себе, зменшивши відстань контролю ( привертаю Вашу увагу: при цьому собака і людина входять в зону “критичності” одна одної, про які я писала в попередніх розділах).
Наступними кроками господар пса підходить до переходу, та повертається до протилежної сторони дороги, чітко змінює напрям руху. Зупиняється. Не рідко в цей момент можна почути команду для собаки: “сидіти”.
Людина чекає на зелене світло, уважно дивиться в різні сторони, і лише тоді, побачивши потрібний сигнал, зазвичай з командою “поруч”, рушає на другу сторону.
Після очікування ( психологічно? очікувати щось – це додаткове напруження та концентрація уваги), наш перший крок завжди рішучий, різкувато швидкий.
Цікаво, що переходячи дорогу навіть у визначеному місці та часі, ми завжди, підсвідомо пришвидшуємо ходу, подекуди навіть перебігаємо. Це нормальна реакція на можливу небезпеку.
Що найчастіше каже мама дитині підійшовши до дороги?:
“Машини їдуть! Це небезпечно! Йдемо, швиденько-швиденько! Уважно дивись направо та наліво!”
Це виправдано, враховуючи особливість наших водіїв, що не кожен загальмує і пропустить навіть на пішохідному переході, не говорячи про інші ділянки дороги. Тому цілком нормально уважно озирнутися, перед тим, як зійти з тротуару.
Все це мотивовано, для нас людей, а значить адекватно та вірно. Особливості міського життя виробили саме такі практики та моделі поведінки. Ми розуміємо чому поводимося так, а не інакше. Усвідомлюємо ступінь, рівень загрози, та звідки вона може з’явитись.
На відміну від наших собак!…
Як “читають “ ситуацію наші чотирилапі? Хто задумувався ?
Для диких псових швидкість і напрям руху має величезне інформативне значення. Їх зміна – це ключеві моменти в реакціях на зовнішні фактори, в аналізі та оцінці ситуацій, у взаємокомунікації.
Собаки не розуміють небезпеки, що йде від машини, і чому треба її остерігатися. Запах та “тіло” механічного “коня” само по собі ніяк не сигналізує про можливу агресію чи іншу небезпеку. Рух машини є “мимо пробігаючий”, “паралельний”, без ознак загрози. Що до звуків, які видає дивний “звір”: їх розмаїття стає нормою для собаки змалечку.
Тому машина, в якості істоти, не сприймається чотирилапими потенційною небезпекою, до тих пір, поки їх власний фізичний досвід не навчить, що не жива маса металу, дійсно може завдати болю та загрожувати життю.
Щоб зрозуміти та розібратись, які процеси і думки проходять в голові собаки, з чого починається і як формується подальша реакція, потрібно глянути на світ очима наших улюбленців: як вони бачать та реагують на людські моделі поведінки при переході через дорогу?
“…Нарешті очікувана прогулянка, багато цікавого, нових та старих друзів, різноманітних забав!
Раптом господар притягнув до себе собаку, сигналізуючи про можливу небезпеку чи загрозу .
Де вона?
Міняємо напрям руху і зупиняємось.
Чому саме тут і зараз?
Команда “стій”, я завмираю, насторожують, ще більше концентрую всю свою увагу на провідника.
Що зараз треба робити?
Мій лідер завмер. Невпевнено чекає. Роздумує: робити крок вперед, чи ні.
Як довго це буде?
Уважно дивиться на всі боки, вишукуючи можливу небезпеку.
Звідки? Від кого?
Раптом щось змінилось. Лідер рішився іти.
Будьмо обережні!
Я знову чую команду триматись як найближче, та бути в зоні контролю та захисту.
Небезпека продовжується?
Швидко перетинаємо загрозливий відрізок нашого шляху. Господар напружений, я теж нервую. Знову міняємо напрям. Невідомий страх залишився десь за спиною. Лише тепер можна розслабитись та спокійно йти далі.
Добре, що це закінчилось !..”
Кожного дня, одне і те ж: однакові ситуації, схожі реакції, закріплені моделі поведінки.
Яка аналогія “дорожній” ситуації в дикій природі ?
Легко здогадатись: небезпечний перетин чужої території хижака чи ворога.
Саме так поводить себе вовк (собака) коли раптом чи з певної потреби змушений перетнути небезпечне місце: перед «входом» на «чужу» територію зупиняється, завмирає, уважно дивиться на всі боки, вивчаючи образи та запахи. Потім максимально тихо та швидко намагається перетнути простір і розслабляється лише там, де небезпека вже не така яскрава.
Двоє з трьох власників собак скаржаться, що їх слухняні пси починають нервувати і тягнути, коли переходять дорогу. Кожний четвертий говорить, що його команди ігноруються, або погано виконуються. Собаки стають розконцентровані, притискають вуха і опускають хвіст, демонструють невпевненість, напруження та стрес.
Господарі не можуть зрозуміти, в чому причина зміни поведінки та непослуху. Що б якось це змінити, починають давати жорсткіше команду: ”поруч”,” дорога”. Та найчастіше, це лише ускладнює ситуацію. Ще більше піднімає рівень стресу, розвиває фобії та страхи, примножує старі та створює нові.
Шукаючи вихід з неприємної ситуації, люди роблять класичну помилку: починають з собаками якнайшвидше переходити дорогу, майже перебігати.
В результаті, отримуємо нами ж створений та закріплений страх НЕ перед машинами, що реально можуть становити небезпеку, а саме перед дорогами.
Рівень кортизолу та стресу підвищується, наповнюючи новими неприємними особливостями активно-соціальне життя наших собак.
Щоденні повторювання закріплюють негативні реакції та погані моделі поведінки. Через хронічність процесів, з’являються елементи агресії чи переадресації.
Найбільше відбувається нещасних випадків на дорогах власне з тими собаками, для яких дороги – хронічний фактор страху.
Яким чином уникнути непотрібного стресу від переходу доріг?
Досить просто: змінити наші людські підсвідомі реакції і надати зовсім іншу інформацію собаці. Про загальновідомі правила дорожнього руху і перехід виключно на зелене світло, я говорити не буду, окреслю інший погляд на ситуацію.
Плануючи перейти дорогу:
~ Ніколи різко не обмежуйте відстань між собою та собакою. Вкорочуйте довжину повідка плавно, максимально непомітно для чотирилапого.
~ Зупинившись перед дорогою, очікуючи на зелене світло, станьте трошки боком до напрямку переходу. Вам це ніяк не завадить бачити рух машин, а от для собаки дуже інформативно. В ідеалі присядьте на мить, або просто нахиліться і скажіть пару спокійних слів. Дайте смаколик.
~ Не завмирайте різко. Не стійте повністю нерухомо. Навпаки, розслабтесь, можете м’яко переступати з ноги на ногу. Всім тілом покажіть розслаблення, а не напруження в очікуванні.
~ Не стартуйте різко, не давайте команди “вперед”, не робіть нічого, щоб б підкреслило “різкий вхід в ситуацію небезпеки”. Вашого м’якого звукового сигналу “ідем” і спокійного кроку вперед достатньо, щоб собака пішла за вами. Але в цьому випадку рівень її напруги зменшиться вдвоє.
~ В жодному разі не спішіть та не добавляйте швидкості від своєї звичайної розслабленої ходи. Йдіть, як на прогулянці в парку. Якщо ваш звиклий крок і так досить швидкий, можете навіть вибрати повільніший темп. Але і не занадто повільний, бо це також має певні підстави інтерпретуватись собакою, як обережність лідера перед можливою небезпекою.
~ Якщо Ваш пес вже має ознаки напруженості та стресу під час переходу вулиці, тягне Вас вперед, чи шарпає в різні боки, як би Вам не хотілось, не намагайтесь ближче притягнути собаку до ноги ні повідком, ні командами “поруч”. Відпустіть в діапазоні метр-півтора від себе. Хай не відчуває, що ви “згрупували сім’ю перед небезпекою”.
~ Якщо собака настирно тягне, ”лягає” всім тілом на повідок, стиште ходу чи повністю зупиніться, щоб так само зупинити собаку. Можливо Вам навіть прийдеться декілька раз присісти посеред проїжджої частини – дайте мовою тіла зрозуміти другу, що в цій ситуації не потрібні його емоції страху, нічого “містичного” йому не загрожує, і немає чого “втікати”. Потрібно лише спокій та послух.
~ Перетнувши дорогу, ще деякий час не змінюйте швидкість, та не давайте “розслаблювальних” команд: “молодець”, “можеш йти”, “вільно”. Не окреслюйте таким чином “вихід з критичної ситуації”. Всі Ваші дії до, під час та після переходу дороги, повинні залишатись максимально однаковими в психологічному забарвлені.
~ Для цуценят до року ці речі набагато важливіші, ніж для вже дорослих собак зі сформованою нервовою системою. Але і виправити поведінку в дорослих собак із закріпленими фобіями набагато важче, ніж в молодих.
~ Врахуйте породні особливості собак : чим більш емоційний темперамент і збудлива психіка – тим уважніше ви маєте відноситись до цієї проблеми.
Головне !
Пам’ятайте, що насправді ваша “неадекватна“ поведінка при переході дороги не вчить собак бути обережними з транспортом, а робить Вам лише погану послугу: вчить боятися ситуацій пов’язаних з самими дорогами, включає стрес та страх. А ніщо так не вириває собак з-під нашого контролю, як її неконтрольовані емоції.
Якщо станеться прикрий випадок і собака опиниться на дорозі без Вашого дозволу та контролю, то через вже набуті реакції, вона почне нервувати і невпевнено хаотично рухатися. Докликатись чи зловити собаку в такому емоційному стані набагато важче, інколи взагалі неможливо.
Навчайте собаку спокійно оцінювати оточуючий світ та соціальні виклики. Вчіть чути Вас, а не тільки слухати. Не розвивайте страхи там, де вони зайві. Навчіть повністю довіряти Вам та вашим рішенням. Не додавайте стресових моментів та перенапружень, яких в нашому соціальному житті більш ніж достатньо….