ПОКАРАННЯ ДИТИНИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ СОБАКИ

Пропоную ще один “пазл” у формуванні нашого світогляду – тему, що стосується взаємовідносин наших дітей та собак. Мова піде про формування світогляду та реакції вихованців, які стали свідками конфліктів між дорослими та дітьми.


Кожна родина – активний, живий елемент суспільства, що знаходиться в постійному русі і зазнає різноманітних внутрішніх змін. Процеси виховання та корекції поведінки, суперечки та конфлікти – такі ж невід’ємні від сім’ї, як і всі інші. Навряд чи є десь родина, в якій жодного разу не довелося б продемонструвати незадоволення поведінкою дітей чи якось покарати їх за неприпустимі дії.
В розмові про світ дітей і собак питання покарань молодших членів сім’ї в присутності чотирилапих улюбленців – одні з надважливих. Зазвичай це ті моменти, що, лишаючись поза нашою увагою, завжди мають вагомі, глибокі і деколи зовсім неочікувані для нас наслідки.

Чи ви задумувались про внутрішні реакції та сприйняття подій в собаки, який спостерігає, як її власник сварить чи карає дитину? Що він відчуває в той момент, про що думає, які робить висновки?

Будь-які внутрішньосімейні конфлікти такого роду – це яскрава інформація для наших собак про те, що дорослий незадоволений діями дитини.

Доки непорозуміння не часті, емоційно контрольовані, у відносно спокійній інтонації, без зайвих активних рухів та фізичного контакту між опонентами – собака оцінює виховний процес в межах норми та не буде звертати особливої уваги чи ставати їх безпосереднім учасником.

Поза нашими стереотипами та хибними давніми уявленнями, в дикій природі в середині сім’ї псових немає фізичних конфліктів високих агресивних рівнів. Сім’я не буде витрачати безцінну енергію та марні зусилля на постійні внутрішні конфлікти чи «покарання» своїх членів. Це загрожує виживанню всієї родини. Тому тварина, яка з певних причин не хоче чи не може жити за правилами сімейної групи, просто полишає її.

З цієї ж причини, коли дорослі занадто гнівно чи, що гірше – фізично карають дитину, собака не зможе залишитись осторонь та проігнорувати ситуацію. Пес змушений включитися в негативний процес як психологічно, так і навіть фізично.

Далі розвиток подій отримає багато варіантів, що залежать від віку собаки, його характеру, індивідуальних якостей особистості, сімейного статусу та способів виховання.

Пропоную розглянути найчастіші реакції, з якими зустрічаємось в буденному житті.

Мале цуценя швидше за все злякається конфлікту, буде намагатися заховатися чи втекти та протягом деякого часу уникати близького контакту з ініціатором конфлікту.
Часті сварки дорослих з дітьми в присутності цуценяти підвищують рівень хронічних стресів, формують постійне психологічне перенапруження, стають однією з причин сильної невпевненості собаки та нетипових нервових реакцій навіть на низькі рівні конфліктів в майбутньому.
Логіка собаки проста: якщо дорослі лідери часто та емоційно карають рідних дітей, то не рідного члена сім’ї (чотирилапого вихованця) вони можуть убити і за менші провини.

Цуценя, яке виросло в такому оточенні, в дорослому віці вагомо переоцінює силу конфліктності звичайних буденних ситуацій, стає схильним до нервової чи навіть агресивної захисної поведінки за найменших ознак неприємної ситуації.

У моїй практиці не поодинокі випадки, коли собаки гавкали чи атакували дітей власної сім’ї, які активно бігати та голосно розмовляли. Якщо ж ігри були тихіші, в
спокійнішому режимі – дитячі розваги ігнорувались.
Сформувалася така поведінка після того, як на очах собаки батьки наказували дітей за занадто галасливі активні ігри. І пес вирішив «допомогти» дорослим тримати встановлені життєві правила.

Найгірше те, що деякі люди свідомо ігнорували таку поведінку або навіть заохочували власного улюбленця, дозволяючи небезпечні дії та винагороджуючи улюбленця похвалою за «дотримання дисципліни». Ніхто з дорослих не замислювався, що не лише сам запустив ланцюг майбутнього агресивно-фізичного вирішення конфліктів з боку собаки, але ще й спонукає тварину до самостійного створення потенційно небезпечних ситуацій.

У випадку, коли свідком конфлікту між дорослими та дітьми стає впевнений високостатусний соціальний собака, ми частіше спостерігаємо протилежні дії з боку улюбленця: пес включається у негативний процес в ролі розбороняючого фактору та починає всіма силами відволікати дорослу особу від конфліктної ситуації. Може голосно гавкати, стрибати на людину, відгороджувати та закривати собою дитину, заспокоювати облизуванням, переключати запрошеннями до гри чи іншими варіантами схожої поведінки. Такі дії найбільш притаманні дорослим сукам, рідше – псам.
В крайніх випадках, коли інші варіанти не подіяли, собака може імітувати справжню атаку на людину, якщо агресія дорослого до дитини переходить усі межі допустимого та адекватного.

Якщо ж собака перебуває в низькому статусі аутсайдера ( особа, що лише проживає на території сімейної групи, не входить до неї, не користується захистом зі сторони Лідерів, та має обмежені права та можливості) чи ваш улюбленець не впевнений в своєму місці у вашій родині, хоче або змушений для власного захисту досягати вищої ієрархічної сходинки – тоді в бажанні прислужитися лідерам і продемонструвати свою користь всій спільноті він може сам взяти участь в покаранні дитини, атакуючи її під час чи через деякий час після конфлікту з батьками.

Якщо одну дитину карає чи «пресує» інша і поряд немає лідерів сім’ї, дорослий пес може взяти на себе відповідальність за зупинення та закінчення конфлікту.
Знову ж таки: чи це буде мирне переключення та розборонення дітей, чи тварина використає агресивні фізичні способи – залежить від методів її власного виховання, минулого життєвого досвіду, психологічної сили та впевненості в собі. Так само як і серед людей: чим впевненіша в своїх силах тварина – тим більш виважені та контрольовані її реакції на будь-які конфлікти.

Якщо ж покарання дитини є регулярними, сильними та неадекватними до норм сімейних стосунків, собакою це буде розцінене як сигнал про бажання та мету Лідерів позбутися непотрібної особи. Як я вже зазначала раніше, в дикій природі, якщо Сім’я з певних причин вирішила, що хтось з її членів не потрібний чи не влаштовує групу, – його не вбивають, як у Зграї, а починають утискати, тримати в хронічному напруженні та стресі, психологічно та фізично атакувати, змушуючи таким чином полишити територію родини.

Деякі дорослі собаки, які вирішили, що лідери сім’ї «перевели» дитину в статус «аутсайдера», можуть приєднатися до процесів покарання та вигнання, розпочавши регулярно і немотивовано переслідувати та «пресувати» дитину, навіть штовхати чи кусати без жодного попередження та реальних причин.

Схожа ситуація спостерігається, коли дитина чи її поведінка викликає у батьків приховані негативні емоції, напруження чи підвищений стрес. Завдячуючи природнім можливостям нюху, собаки швидко та тонко відчувають внутрішні психологічні стани людей, зчитуючи та аналізуючи рівень гормонів. Відсутність зовнішньої демонстрації наших думок – не перепона для отримання правдивої інформації твариною. І в разі прихованих хронічних сімейних конфліктів, направлених на якусь особу, собака може вирішити самостійно «очистити» родину від непотрібного негативу.

У моїй практиці був випадок не сильної, але хронічної агресії собаки до хлопчика-підлітка без будь-якої підстави та вини самої дитини.
В процесі знайомства, під час нашої першої розмови, батько промовив фразу: «Своєю поведінкою він бісить всіх нас! Навіть нашого пса!».

Ви, напевно, вже здогадуєтеся, що саме допомогло вирішити цей конфлікт між собакою та дитиною.

Бувають випадки і навпаки: якщо батьки довгий час тримають дітей у напруженні та дискомфорті, наші улюбленці самі починають стресувати та підсилено шукати вихід із проблемної ситуації, за найменшої можливості переходячи до активного психологічного чи фізичного захисту. Собаки стають нервовими, швидко збуджуються та важко заспокоюються, не можуть розслабитись, легко йдуть на конфлікти з усіма, хто їх оточує.

До речі, одна з причин «міток» в домі, не така вже й рідкісна насправді, – це прохання – сигналізація оточуючим про необхідність знизити рівень конфліктності та напруження в родині.

Якщо вашим улюбленцем є хтось з невеличких собак, то наслідки помилок людей будуть не настільки «суттєвими». Але як що поруч з вами живе більша та сильніша порода – варіанти завершення конфліктів можуть бути відчутніші.

Отже: щоб зменшити негативні побічні ефекти з цього боку сімейного життя, не сваріть високоемоційно чи активно-агресивно дітей в присутності собак і тим більше не карайте їх фізично. Не стійте та не нависайте над дитиною в цей момент. В моменти ” а тепер послухай мене уважно” сядьте на диван чи ще краще – на підлогу.
Доречі, в такому разі дитина дійсно почує вас краще, бо мозок не буде “блокований” перенапруженням чи страхом.

Якщо ж ваші реакції та поведінка виходять з-під контролю, то хоча б заберіть з «поля битви» собаку.
Але не криками “іди на місце!” та грубими командами, а з допомогою жменьки корму чи смачної кісточки подалі відведіть та ізолюйте свого улюбленця.
Можливо, за цей час, якщо ще й зробите з десяток присідань та кілька хвилин глибокого дихання, ви зможете адекватніше оцінити проблемну ситуацію та використати більш дієві методи виховання.
———————————–

Олександра БЕРЕГОВЕНКО,
керівник професійної школи соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак