Зоопсихологія
Тактильні фобії у собак
Олександра БЕРЕГОВЕНКО, керівник Центру соціальної кінології, хендлінгу, зоопсихології та виховання власників собак «Harmonic Dog»
Вруб. Продовжуючи попередні розмови про «формування» страху у собак, розглянемо тему тактильних фобій.
Тактильна сенсорика – підсистема шкірної чутливості, що включає в себе тактильні, температурні, а також вібраційні відчуття.
Тактильні відчуття складаються з реакції на дотик та тиск. Тому і фобії можуть бути як окремо на дотик чи на фіксацію (тиск), так і в складних випадках – поєднуватись між собою. Зазвичай собаки спокійніше реагують на простий дотик і гостро – на фіксацію певних частин тіла.
В дикій природі неочікуваний дотик до тіла пса викликає миттєву захисну реакцію, що є закономірною рефлекторною дією інстинкту самозбереження. Тому цуценята, які не мали ранньої соціалізації та позитивного досвіду тактильного спілкування з людиною виростають проблемними з цього типу комунікації: уникають рук, бояться, піддаються стресу, можуть навіть атакувати у відповідь, якщо немає шансу уникнути конфлікту.
У колі сім’ї собак ( мова саме про сімю собак) тактильне спілкування добре розвинене та часто задіяне. Поза рамками сім’ї – вкрай нечасте та скоріш небажане. Тому собака, який чудово довіряє і любить руки власників, може неадекватно реагувати на спроби тактильного контакту інших людей.
Працювати з тактильними фобіями важко ще й тому, що їх складовою є не лише безпосередній страх дотику до тіла, а й психологічна реакція на порушення зони комфорту «ворогом». Фактично, правильна корекція поведінки потребує роботи в двох напрямках: спочатку опрацьовується реакція на підхід до собаки і лише потім – безпосередньо на тактильну фобію.
Також зверніть увагу, що різні частини тіла будуть мати різну силу сформованого страху на фізичний контакт. Це залежить не лише від місцевої сенсорної чутливості, але і особливостей реакцій психологічних зон тіла конкретного індивідуума.
Підвищену тактильну чутливість мають подушечки лап. Завдяки цьому мозок тварини миттєво реагує на будь-які зміни ґрунту і за потреби змінить напрям, швидкість і тип руху. Стає зрозумілий природний острах собаки до хиткої поверхні та вібрацій.
Якщо ваш собака гостро реагує лише на дотик до подушечок лап і абсолютно спокійно на фіксацію інших частин кінцівок – це свідчить не про тактильну фобію, а лише про підвищену чутливість.
Тактильні фобії належать до найскладніших. Робота з ними вимагає гарного розуміння та професіоналізму. Без порад та контролю спеціаліста є великий ( бо шанс не просто є, а справді дуже великий) шанс ускладнити проблему.
Хоча принцип, послідовність та схеми зменшення тактильних фобій дуже індивідуальні, все ж залишаються незмінними кілька важливих правил:
– Не можна фіксувати та силою утримувати собаку. Цією методикою ви навчите його лише до певної міри терпіти тактильний контакт з людиною і візуально маскувати свої почуття та стани. Та рано чи пізно терпіння закінчується, і тоді реакція собаки буде ще гострішою, ніж раніше;
– Не використовуйте команди фіксації «стояти», «сидіти», «лежати» під час опрацювання тактильних фобій. Якщо собака постійно та категорично уникає дотику – це означає, що ви помилились у виборі схеми роботи та послідовності дій. Зафіксувавши собаку, не залишивши йому вибору, змушуючи завмирати та терпіти, ви не знімаєте страх, а лише переводите фобію на глибші рівні, вийти з яких буде ще важче. Погана порада: «Посадіть та тримайте собаку, я буду його гладити, а потім ви тварину заохотите кормом»;
– Не поспішайте дати смаколик, відзначайте нагородою лише реакцію заспокоєння та розслаблення, а не напруження чи завмирання. Несвоєчасна нагорода лише закріпить у собаки проблемні реакції.
Створити та закріпити фобії у собак дуже легко. Опрацювати їх – складно та інколи повністю вже не можливо. Є небагато є спеціалістів, які якісно справляються з поставленими завданнями, не маскуючи страх собаки станами завмирання та терпіння, а опрацьовуючи його до розслабленого ігнорування.
Тому доречніше запобігти формуванню страхів, ніж потім їх виправляти.
Щоб запобігти (!) формуванню тактильних фобій у собак та замінити типові природні тактильні реакції на бажані соціальні, розроблено кілька тренінгів.
Наприклад, найбільш простий та дієвий:
Коли цуценя чи молодий собака не дивиться на вас, мовчки торкніться якоїсь частини тіла улюбленця, найкраще – боку, стегна чи плеча.
Увага! На початку процесу навчання уникайте торкатись холки, шиї, задньої частини стегон, лап нижче ліктя та колін. Закріплювати Відтренуєте позитивні реакції на ці частини тіла лише тоді, коли добре закріпиться загальна спокійна реакція відповідь собаки на неочікуваний контакт.
Дотик ніяк не має бути різким, гострим чи больовим. Так само не вірно торкатися ледь-ледь та лише шерсті. Ваша дія дотик має бути спокійнаим, чіткима та короткима. Ніби ви торкаєте когось за плече, щоб спитати: «Як знайти дорогу?»
Коли у відповідь на дотик пес поверне голову у ваш бік – мовчки дайте йому ласощі. Не хваліть голосом чи погладжуваннями, не продовжуйте спілкування з улюбленцем далі. Ми не тренуємо тактильну комунікацію, а опрацьовуємо найгостріше питання тактильних фобій – реакцію на неочікуваний дотик.
Наче й нічого не було, перейдіть до своїх буденних справ.
(абзац)Повторюйте тренінг в різний час за різних обставин.
Завдання цього тренінгу цієї вправи: змінити природну захисну реакцію: «Хто це?» на соціальну реакцію інтересу: «Що дадуть?»
Для гарного формування навички достатньо впродовж дня 8-10 разів провести тренінг під час активного стану собаки, та двічі – під час відпочинку чи навіть сну. Особливо корисно – на прогулянці та в незвичних для улюбленця ситуаціях. Забагато – тут теж недобре. Нервова система собаки не має бути в напружені напружена.
Якщо у вас вдома є діти, формування позитивної реакції на неочікуваний тактильний контакт обов’язковеий до опрацювання. Безумовно, за повного вашого контролю та за детальних пояснень дитині правил «гри».
Тривалість активних тренінгів залежить від індивідуальних характеристик улюбленця – це може бути і п’ять днів, і кілька тижнів. Та навіть потім інколи повторюйте тренінги та підкріплюйте отриманий позитивний результат.
З часом, коли побачите чіткі та стійкі зміни у реакції собаки, попросіть чужих людей та дітей допомогти вам сформувати потрібні соціальні відповіді реакції.
Зверніть увагу! Немає сенсу торкатися пса, якщо він дивиться на вас!
Цей тренінг є лише запобіжним заходом для формування страху і не достатній для корекції наявних тактильних фобій. Зверніться до спеціаліста, якщо пес взагалі ніяк не реагує на ваш дотик (глибоке завмирання), різко розвертається у відповідь, шкіриться чи гарчить, сильно лякається та втікає.
Наступного разу пропоную торкнутися теми ще одного виду страхів наших улюбленців – візуальних фобії.